Днями в Росії почав діяти закон, за яким військові втрати оголошені державною таємницею. Формально країна війни не веде, а втрат зазнає чималих, дані про які засекречуються. Путін боїться, що рядові росіяни почнуть задавати питання: хто розпочав кровопролиття і кому воно потрібне? Кремлівська пропаганда давно готує своїх громадян до того, щоб на це питання вони відповідали стандартно: «винні підноси і фашисти-бандерівці».
Кремлівська версія подій
Росіян переконують: Майдан у Києві організували американці, щоб відірвати Україну від Росії. Стріляти першими почали \”майданівці\”, а \”Беркут\” лише захищався. \”Фашистська хунта\” намагалася знищити законно обраного президента, який вимушений був рятуватися втечею до Росії. Захопивши владу, \”фашисти-бандерівці\” заборонили російську мову і почали знищувати росіян фізично. Проти цього піднявся Донбас, тоді бандерівці кинули проти нього своїх карателів. Розпочалося велике кровопролиття, і росіяни-добровольці відправилися рятувати своїх братів на Донбасі.
А за спиною \”фашистів-бандерівців\” діяли США спільно з \”Гейропою\”, прагнучи чужими руками знищити російськомовний Донецький край. \”Київська хунта\”, котра складається з олігархів, наживається на цій війні, грабуючи український народ за допомогою величезних податків і непідйомних комунальних платежів.
Далі пропагандисти роблять висновок: врятувати українців можуть лише \”союз з братнім російським народом\”, федералізація України, рішучий розрив з \”бездуховним і згнилим Заходом\”. Тоді \”об\’єднаним слов\’янам\” можна під мудрим керівництвом Путіна, з благословення патріарха Кирила і під опікою пильних чекістів рухатися у світле майбутнє \”Русскава міра\”.
Версія фахівців
Але спеціалісти-політологи мають зовсім інші думки. В їх основі лежать факти, а не пропагандистські вигадки. Знищення української державності готувалося Кремлем давно. Державний апарат, Збройні сили і спецслужби України насичувалися російською агентурою, яка у слушний момент повинна була паралізувати опір українців і полегшити повне підкорення нашої країни волі Москви. До влади в нас за могутньої підтримки Кремля привели донецьку команду, проросійськи налаштовану.
Проте президентська \”сім\’я\” крала так, що викликала не лише масове невдоволення в народі, а й протест українських олігархів. Російські спецслужби зрозуміли небезпеку ситуації й почали готувати силовий варіант збереження України у своїй орбіті. Вірогідно, на 2015 рік – період президентських виборів, виграти які Янукович вже не міг. А привести в дію підступний план довелося раніше, коли українська молодь вийшла на Майдан протестувати проти непідписання угоди про асоціацію з ЄС. Сили були готові.
Під приводом \”охорони безпеки і порядку на Зимовій Олімпіаді\” неподалік українських кордонів Росія сконцентрувала великі сили десантників і спецпризначенців. Довго тримати без діла їх неможливо, тому з Кремля пролунав наказ Януковичу: стріляти на Майдані. А далі події пішли не за московським планом – народ вступив у бій з озброєними спецпризначенцями, і переляканий \”золотий батон\” з награбованим дременув до Росії. Після втечі президента Верховна Рада взяла владу в свої руки, щоб не допустити анархії в країні. І тут \”зелені чоловічки\” зі зброєю в руках вивантажилися з російських десантних кораблів у Криму і захопили півострів. Україна збройного опору не чинила.
Які сценарії Москва не змогла реалізувати?
Колись будуть оприлюднені секретні документи з архівів, а нині можемо зрозуміти логіку подій лише за окремими деталями. У 2008 р. Кремлю вдалося спровокувати тодішнього президента Грузії Саакашвілі на силову спробу замирення Південної Осетії. Росіяни подали світові цю спробу як \”агресію\” і завдали удар. Лише суворе попередження США зупинило їхні танки під Тбілісі. А світ мляво відреагував на справжню агресію й проголошення \”незалежності Абхазії і Південної Осетії\”. Путін сприйняв це як дозвіл на майбутні захоплення чужих земель.
Якби українські військові в Криму відкрили вогонь по агресорах, тут повторився би сценарій 2008 року. Але Київ не піддався на провокації. Та й сил не було – армію розклала ворожа агентура і корупціонери. Крим же не був остаточною метою для Путіна. Він прагнув розчленувати Україну, залишивши на її місці тільки невеличку маріонеткову державку. Проте несподівано для Кремля все пішло не так, як планувалося.
Російській агентурі не вдалося захопити законно обрану Верховну Раду України. Якщо б у неї вийшло це зробити, то наша держава без влади поринула б у хаос. Тут з\’явилися б \”російські сили правопорядку\”, і світ дав би Кремлю \”добро\” на відновлення ладу в Україні. Не вийшло! Влада в Україні лишилася легітимною, хоча кремлівські пропагандисти й обізвали її \”фашистською хунтою\”. Проте цивілізований світ нову владу визнав, і вона почала діяти, спираючись на масовий патріотизм українців. Такого патріотичного піднесення Кремль передбачити не міг.
Реалії і містика кривавих подій
Кровопролиття на Донбасі почали російські терористи й їхні місцеві прибічники. Захоплення адміністративних будівель, катування і убивства українських патріотів – так усе починалося. Кремлівські пропагандисти оголосили ці безчинства \”громадянською війною\”. Ні, сучасні українці звикли мирно розв\’язувати конфлікти, а війну сусідам несе путінська імперія, що відроджується. Спровокувати кровопролиття легко, зупинити ж значно важче, бо з\’являється бажання помститися за вбитих рідних, друзів, побратимів.
Війна – жахлива річ, переважній більшості людей вона несе лише нещастя. Війни розпочинають представники верхівки суспільства, а гинуть там діти нижчих і середніх соціальних верств. Нинішня війна потрібна насамперед Путіну для збереження влади. За її допомогою відволікається увага росіян від проблем всередині їхньої країни, а також знищується найбільш активна частина молоді, яка могла би вийти на барикади.
На війні наживаються олігархи, які ділять гроші з державного бюджету за поставки продукції, необхідної для ведення бойових дій. Збагачуються і бандитські елементи, котрі грабують під час війни мирне населення. Свій зиск мають і контрабандисти, які заробляють на дефіциті товарів. Під час воєн страждають порядні люди, а багатіють мерзотники. Багато лиха випало на долю біженців і вимушених переселенців. Суспільство втомилося від невизнаної війни і прагне найшвидше її закінчити. Але зробити це дуже важко.
Ключ до закінчення війни знаходиться там, де війну починали – у Кремлі. Путін має достатньо солдатів для того, щоб поступово перемелювати їх у донецькій м\’ясорубці. Ресурсів у нього більше, ніж у нас. Лише дієва допомога світу може зробити нас сильнішими за свого противника. До неї закликають політики і громадські діячі різних країн, які розуміють небезпеку для себе з боку агресора.
Насамкінець – містичний сюжет. Нью-йоркський рабин Меїр Брук, авторитетний знавець Тори, заявив, що знайшов у святій книзі іудеїв передбачення нинішніх подій. Серед синів Хама там згадується Пут, якого рабин вважає прообразом Путіна. Нащадків Хама знавець Тори вбачає у сучасних агресивних державах – від Росії до \”Ісламської держави Іраку і Леванту\”. Рабин Брук закликає Ізраїль, США і Україну об\’єднатися, щоб дати відсіч цим хамітам.
Кремлівські пропагандисти навіть розгубилися, а потім почали волати: треба читати не Пут, а Фут, бо так ім\’я хамового сина написане у священному для християн Старому Заповіті. В івриті літера \”пе\” справді може читатися як \”п\” або \”ф\”. Саме цією мовою написано Тору, а іудеї наполягають – лише Пут, не Фут.
Ці суперечки залишмо фахівцям-мовознавцям і богословам, а самі підкреслимо: українці мають єднатися з усіма, хто розуміє нагальну потребу зупинити агресора. Нам потрібен мир, а не кровопролиття. Мир же може настати тільки тоді, коли нападники отримають гідну відсіч.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
