Візитною карткою Чернівців є вулиця імені Ольги Кобилянської (колишня Панська). Кажуть, що раніше при вході на цю вулицю селяни знімали взуття і йшли нею босоніж. А ті, хто там жив і працював, щоранку мили бруківку з милом. Це була правда.
Нині вулиця хоче відродити колишню славу. Але чи може?..
Ні з того, ні з сього на фасадах будинків, на балконах і підмурівках тут облупився тиньк, зацвіла від вологи фарба. Тож щоранку при вході та виході нас зустрічають обдерті стіни вулиці, яку колись нібито підмітали трояндами.
Нині сюди водять туристів, котрі захоплюються австрійською архітектурою, різними стилями споруд. Вони роблять селфі, фотографуються, п’ють каву і слухають вуличних музик.
Чомусь міськрада не дуже переймається підтьоками та облупленим тиньком, які псують враження від прекрасного міста та європейського шарму вулиці Панської.
Ми вирішили показати міському голові та десяткам різних служб і спеціалістів, котрих поставили на сторожі нашої історії, архітектури, котрим платять гроші за збереження культурної спадщини Чернівців, те, чого вони не бачать або зумисне не хочуть бачити.
Отже, почнемо з Центральної площі. Чотири будинки з правого боку вулиці Кобилянської виглядають ще так-сяк. Щоправда, виступ над редакцією газети «Чернівці» можна би було підфарбувати. Коштує це недорого, великих затрат праці та часу також не потребує. Хоча спеціалісти від нашої спадщини вважають, що потрібно купу часу, купу грошей, дозволів і проектів, аби зафарбувати охрою не більше метра квадратного піднавісу над вхідними дверима редакції.
Ми зрозуміли одне: цих спеціалістів ні про що не потрібно питати, тим паче, з ними щось погоджувати. Вони заговорять і забюрократизують будь-яку справу й до ладу її не доведуть. Маємо гіркий приклад ремонту фасаду своєї редакції. Місяцями не могли погодити з архітектором, як його робити. На свій страх і ризик та з надією на професіонала Митра з бригади Івана Магалянського ми зробили фасад. Тепер ті спеціалісти, які довго не надавали нам дозволу, хваляться роботою. А насправді вони нам більше заважали, ніж допомогли. Отож будемо звертатись до Митра за консультацією та допомогою.
– Скажіть, будь ласка, пане Митре, скільки коштувала б робота, аби підфарбувати оцей дашок над дверима? – питаємо справжнього спеціаліста.
– 150-200 гривень, – відповідає.
– А фарба?
– 100 гривень.
– А скільки часу вам треба, аби це зробити?
– До 2-х годин.
Зрозуміли?! Всього триста гривень, дві години роботи – і дашок над входом до «Чернівців» тішить око. З огляду на те, що редакція може не мати грошей на це, там є окремі фірми та приватники, котрі винаймають прекрасні приміщення у центрі міста. Гадаю, 300 гривень їх не розорять.
Йдемо далі. Вулиця Кобилянської, 8. Там якийсь Хат курячий. А над ним – балкон. Знизу увесь облуплений.
– Скільки коштувало б цим курятникам, аби пофарбувати балкон? – знову питаємо Митра.
– Там треба кілограм вапна і трохи охри. Це десь 50 гривень. Моя робота – до 100 гривень. І за годину цей балкон засвітиться на всю вулицю.
То що, панове курятники, не наторгували ще на 150-200 гривень, аби побілити балкон біля себе?
Будинок №10 взагалі золотом сяє. Там ж-бо «Рубін» – ювелірний супермаркет. Він з часів Франца Йосипа через Йосипа Сталіна до наших днів золотом торгує. Раніше біля «Рубіна» стояв старий єврей, який продавав морозиво і постійно дивувався зміні влади у місті. Він і «Рубін» були завжди, а влада і кольори на шапках влади мінялися. Цього єврея увіковічив у своїй картині художник Броніслав Тутельман. Називалася картина «Таваріщ Шпрінгінбет* продає пломбір». Зараз ця картина знаходиться у США. А Тутельман нині по секрету зізнався, що «таваріщ Шпрінгінбет мав зовсім інше прізвище і продавав не пломбір, а пиріжки з повидлом.
Тож не гоже, аби така історична споруда на такій Панській вулиці мала неохайний вигляд. І не багато коштів треба було б докласти, аби відновити балкон та стіни «Рубіну».
Мерові міста Олексію Каспруку варто би звернути увагу на ті дрібні недоліки, які є на фасадах вулиці Кобилянської. І не всюди треба кошти міста, аби їх усунути. Там є орендарі кафе, ресторанів, магазинів. Їм тільки би звернути увагу на це. Хто не захоче усунути недолік, нехай забирається з вулиці Панської десь до Садгори чи на Урбан Гарячий.
(Далі буде)
Петро КОБЕВКО
Шпрінгінбет* (нім., ідиш) – той, хто стрибає у ліжко
peredplata
