Лікарів і медсестер в Італії прославляли як героїв за їхню жертовну боротьбу з коронавірусом. Однак зараз, коли пік пандемії й найважчі часи позаду, їм також нелегко.

Ломбардія найбільше у світі постраждала від пандемії. Тамтешні медики ледве тримаються.

Паоло Міранда – медбрат у палаті інтенсивної терапії в Кремоні. “Я став дратівливішим, – зізнається він. – Легко втрачаю терпіння, починаю сердитися і навіть лізу у бійку”.

Кілька тижнів тому Паоло почав робити знімки, щоб скласти фотолітопис того, що відбувалося в реанімаційній палаті. “Те, що ми пережили, не має бути забуте. Скоро це стане історією”, – каже він.

Паоло хоче зафіксувати роботу своїх колег під час “Фази-2” – поступового повернення до нормального життя.

“Хоч все потроху налагоджується, ми, як і раніше, почуваємося, як у темряві, – говорить він. – Відчуття таке, ніби ми поранені. Ми носимо всередині все, що бачили і пережили”.

Нічні кошмари

З ним погоджується Моніка Маріотт, також реанімаційна сестра. “Нам зараз складніше, ніж під час кризи”, – говорить вона.

“Тоді перед нами був видимий ворог. Тепер з’явився час для рефлексії, і я почуваюся втраченою, а існування здається безцільним”.

На піку епідемії вони були внутрішньо мобілізовані, зайняті щосекунди. Тепер напруга ослабла, а разом з нею – і викид адреналіну.

На поверхню виходить весь стрес, накопичений за останні тижні.

Копирайт изображенияPAOLO MIRANDA

“Мене мучить безсоння і кошмари, – розповідає Моніка. – Я прокидаюся по десять разів за ніч від серцебиття і нестачі повітря”.

Її колега Еліза Піццейра каже, що під час надзвичайного стану її енергія здавалася невичерпною, а тепер зійшла нанівець.

Бракує сил приготувати їжу і прибрати в будинку. У вихідні вона проводить більшу частину дня, просто сидячи на дивані.

Далеко від норми

Мартіна Бенедетті – ще одна реанімаційна медсестра з Тоскани. Вона досі боїться зустрічатися з рідними та друзями, щоб не заразити їх.

“Я навіть с чоловіком тримаю соціальну дистанцію, – каже вона. – Ми спимо в різних кімнатах”.

“Кожного разу, коли я виходжу на прогулянку, мене охоплює неспокій, і я поспішаю повернутися”, – скаржиться Мартіна.

Чим більше вона розмірковує, тим менш впевнено почувається.

“Не знаю, чи хочу далі працювати медсестрою, – говорить вона. – За ці два місяці я побачила більше смертей, ніж за попередні шість років”.

Близько 70% італійських медиків, які долучилися до боротьби з Covid-19 в найбільш постраждалих регіонах, потерпають від вигорання, свідчить останнє дослідження.

“Фактично зараз найважчий момент для лікарів і сестер, – говорить керівник дослідження Серена Барелло. – Коли людина бореться з кризою, її організм виділяє гормони, які допомагають долати стрес. Але коли вона отримує нарешті можливість розслабитися і знову пережити те, що з нею сталося, а суспільство довкола йде далі, – тоді все руйнується, і вона почувається фізично й емоційно спустошеною”.

Копирайт изображенияPAOLO MIRANDA

Доктор Барелло побоюється, що багато лікарів і медсестер ще довго після пандемії страждатимуть від посттравматичного синдрому. Його вплив може розтягнутися на місяці або навіть роки, отруюючи життя людини.

Для медиків це означає неспроможність працювати так енергійно й зосереджено, як того вимагає професія.

Забуті герої

У всьому світі фронтових лікарів і медсестер, які ризикують власним життям, прославляють як героїв. Але в Італії народна любов до них пішла на спад.

“Коли кожен боявся померти, ми були героями. Але зараз про нас почали забувати, – каже Моніка Маріотті. – Незабаром нас знову вважатимуть людьми, які підтирають чиїсь дупи, ледацюгами і не дуже потрібними”.

У Турині медсестри влаштували демонстрацію, вимагаючи належного визнання своїх заслуг. Вони стали у “живий” ланцюг і наділи на голови мішки для сміття, щоб нагадати про те, як їм доводилося імпровізувати в палатах через брак засобів індивідуального захисту.

“У березні ми були героями, а зараз про нас забули”, – скандувала одна з них у мегафон.

За роботу їм обіцяли грошові премії, які поки не виплатили.

Порятунку немає

Жертвами Covid-19 стали 163 італійських лікарі й 40 медсестер. Четверо людей наклали на себе руки.

За словами італійських медиків, люди поводяться так, ніби ніякої пандемії не було. “Мене переповнює обурення”, – говорить Еліза Наніно, що лікувала пацієнтів з Covid-19 у будинках для людей похилого віку.

Після пом’якшення карантину вона постійно бачить компанії, які їдять і п’ють, не надягаючи масок і не дотримуючись дистанції.

“Мені хочеться підійти і закричати їм в обличчя, що вони наражають всіх на небезпеку! Це така неповага до мене і до всіх моїх колег”, – говорить Еліза Наніно.

Практично всі медики погоджуються, що підтримка земляків допомогла їм встояти під час кризи.

Копирайт изображенияPAOLO MIRANDA

“Я – не герой, але почувався дуже потрібним”, – говорить Паоло Міранда.

Вдячність людей – найкраща допомога медикам, що долають посттравматичний синдром, вважає доктор Барелло.

“Кожен з нас сьогодні здатний зіграти важливу роль, – говорить вона. – Ми не повинні забувати того, що зробили для нас лікарі й медсестри”.

Солдати повертаються з війни і вдома лікують душевні травми. На медиків чекає чергова 12-годинна зміна. Вони мають знайти сили, опанувати себе, перебуваючи там, де страждали.

“Я почуваюся солдатом, який повернувся з війни, – каже Паоло Міранда. – Звичайно, я не бачив зброї і трупів на вулицях, але таке відчуття, що я побував у окопах”.

https://www.bbc.com/ukrainian/features-52846279?fbclid=IwAR2OAqS4Bqe2jV81WhsdJft-IiY3NjAk-eokV2lU3wTvOHYGDx02znATY9A