Протестний рух в Білорусі поступово згасає. Хоча у минулі вихідні на вулиці ще виходила певна кількість протестувальників, але у порівнянні з минулими виступами їх зовсім мало. Лукашенко отримав необхідну фінансову допомогу з Москви і може платити своїм опричникам стільки, скільки вони хочуть отримувати за свою “важку роботу”. А оплачують їх звірства значно краще, ніж працю пересічних громадян Білорусі. Диктатор розуміє, що втративши владу, він втратить все – можливо, навіть життя. Адже градус ненависті до узурпатора влади серед багатьох білорусів піднявся до максимальних позначок. Віддавати владу він не збирається, а буде битися за неї до останнього.
До того ж, протести відбуваються мирно, це не київський Майдан кінця 2013 – початку 2014 р. Білоруси наразі ходять з національними прапорами, вигукують “Живє Бєларусь!” і співають патріотичних пісень. Колись і українці починали з подібного, доки переляканий Янукович ще не віддав наказ стріляти. А коли віддав, то народний гнів зніс його разом з усією камарильєю. Можливо, і білоруси отримають такий же “дарунок” від свого диктатора. З таким же результатом. Але наразі Лукашенко відчуває себе майже повним переможцем. Тим більше, що його єдиний друг (і головний конкурент) Путін сам зіткнувся з масовими протестами, котрі 23 січня прокотилися сотнею російських міст. Значить, російський диктатор мусить відволікатися на власні проблеми і менше тиснутиме на Мінськ з вимогою поглиблення інтеграції Росії та Білорусі.
Але українцям є чим тривожитися: російські війська готові увійти на білоруську територію і розгорнутися вздовж кордону з нашою державою. Туди вже заходять російські прикордонники, які разом зі своїми білоруськими колегами контролюють білорусько-український кордон.А це означає, що небезпека масштабної агресії Росії зростає. До того ж, російська агентура активізується всередині України, намагаючись розкласти наш державний апарат, підірвати бойовий дух Збройних сил і посіяти зневіру серед рядових громадян у перспективах розвитку незалежної України.
Російські спецслужби уважно проаналізували причини зриву планів Кремля на розкол України і створення міфічної “Новоросії” Вони побачили, що в нашій державі є чимало національно свідомих людей, готових зі зброєю в руках захищати свою Батьківщину. Відтак зробили практичний висновок: таких людей необхідно дискредитувати, переслідувати, а на їх місце приводити “малоросів”, готових повірити в те, що вони і росіяни – “адін нарот”. Звідси й репресії проти добровольців і волонтерів, звідси і спроби знищувати все українське в Україні.
Освітою в нашій країні нині керує Шкарлет, якого спіймали на плагіаті, але жодних висновків із цього не зробили. Що таке плагіат в науковій роботі? Людина краде чужі тексти і думки, включає їх у свої опуси без посилань на автора, і видає за власний “внесок в науку”. Іншими словами – плагіатор є звичайним злодієм і повинен нести відповідальність за це. Натомість у нас він керує наукою і освітою, причому свою енергію спрямовує у тому напрямку, який визначив свого часу сумнозвісний міністр Дмитро Табачник. Нинішній міністр вже доклав зусиль, щоб учні українських шкіл не вивчали такі предмети, як українська література й історія України. Тобто ті, що формують національну свідомість і виховують справжніх патріотів України.
Не меншу активність проявляє Портнов, колишній адвокат Януковича. З його подачі суд першої інстанції заборонив відзначати в Україні дати, пов’язані з діяльністю таких історичних фігур, як Андрій Мельник, Улас Самчук, Юрій Липа та деякі інші, всього вісім осіб, що увійшли в історію боротьби за незалежність України. Також суд зобов’язав видалити з підручників історії згадки про Революцію Гідності. Ми бачимо не просто реванш старих сил, а їхній перехід у контрнаступ на завоювання українських революцій. А що пропонують реваншисти? Нічого нового, лише повернення під владу Москви. Тієї Москви, в якій диктатура Путіна вже відкинула залишки демократичного маскування і постала перед світом у всій своїй “красі”.
У старі совєтські часи в підручниках новітньої історії було таке визначення фашизму: “відкрита терористична диктатура найбільш реакційних кіл фінансового капіталу”. Путінська диктатура нині вже є повністю відкритою терористичною – і всередині РФ (вбивства політичних противників і конкурентів у бізнесі), а також на міжнародній арені – війни в Грузії, Україні, Сирії. А щодо “найбільш реакційних кіл фінансового капіталу”, то найбагатшою людиною сучасного світі є колишній співробітник КДБ Путін. Один його палац в Геленджику оцінюється в 100 мільярдів рублів, і це лише невеличка частина того, що нацарював він за двадцять років правління.
Диктатори добровільно владу не віддають. Тим більше фашистські, нацистські, комуністичні. Доля Муссоліні, Гітлера і Чаушеску добре відома. У тому числі, й на Путіна та Лукашенка може чекати подібне. Звідси – їхній страх перед народними виступами, і звіряча жорстокість їхньої “чорної гвардії”, до зубів озброєної для придушення будь-яких виступів проти сучасних “царків”. Але життя рухається зовсім не в тому напрямку, в якому хотіли би спрямувати його диктатори. Час їм готуватися на смітник історії, а не чіплятися за владу з усіх сил.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
