У пісні \”Поручик Голицын\” є український аналог, відомий іще з кінця 1940-х років. Найцікавіше те, що прототипом відомого російського романсу стала пісня, написана вояком Української Повстанської Армії.
Історія — примхлива дама зі своєрідним почуттям гумору. Час від часу вона робить такі кульбіти, від яких аж паморочиться в голові. От був, наприклад, український гетьман Данило Апостол, а його нащадок Сергій Муравйов-Апостол — став одним з героїв повстання декабристів.
Інший Муравйов, Михайло, через майже століття керував більшовицькою армією, яка розправилась з військами УНР. Однак інколи витівки історії набувають геть чудернацьких форм…
Мабуть, усі знають російський романс \”Поручик Голицын\”. Свого часу його виконували багато російських співаків-бардів, але найвідоміше виконання Олександра Малініна. Ця пісня стала своєрідним гімном білогвардійської романтики.
Однак самі білогвардійці з еміграції цього романсу не знали. Немає його й у старих збірниках пісень та романсів. Ніхто з ветеранів денікінської, врангелівської чи колчаківської армій не пригадували \”поручика Голицына\”.
Українське підпілля в армії Врангеля
Перші згадки про цей твір датовані кінцем 60-х — початком 70-х років. На екрані пісня з’явилась у радянському фільмі \”Заговор против страны Советов\”.
Ще романс нібито мав звучати у фільмі \”Нові пригоди невловимих\”, який вийшов на екрани у 1969 році. Однак у фінальній версії білогвардієць поручик Пєров, ад’ютант полковника Кудасова, виконує романс \”Русское поле\”.
Про те, звідки взявся білогвардійський романс, якого не знають самі білогвардійці, відзняті документальні фільми й написано безліч дослідницьких статей. Однак у жодній з них так і не було однозначних відповідей.
Але, як виявилось, у російського романсу є український аналог, відомий ще з кінця 40-х років. Найцікавіше те, що прототипом відомого російського романсу стала пісня, написана вояком Української Повстанської Армії.
Дайджест публікацій \”Історичної Правди\” про УПА
Український повстанець Микола Матола написав пісню \”Друже Ковалю\” у 1949 році, а вже потім, в 60-ті роки, вона була перекладена російськими виконавцями і стала \”білогвардійською\”.
У пісні \”Друже Ковалю\” описується розмова двох повстанців про нелегку боротьбу, яка майже не має шансу на перемогу. Мелодія пісні один в один збігається з мелодією російського романсу. Хто не вірить, знайдіть в \”Ютюбі\” й порівняйте.
Попри все, навряд чи варто заводити суперечки (як це часто буває), чия це пісня. Хай росіяни її співають як гімн \”білої гвардії\”, а українці — як повстанську пісню. Більше того, цю пісню можна співати разом. Заради експерименту з’єднати обидва тексти, взявши з кожного через рядок. От що вийшло:
Четвертые сутки пылают станицы,
Сльозиться у схроні зволожений мур.
Не падайте духом, поручик Голицын,
…Бо дуже нелегко й мені самому.
За павших друзей, за поруганный кров наш,
Коли запалає Вкраїна в огні.
Поручик Голицын, к атаке готовьтесь,
На славу Вкраїні, на вічні віки!
А тепер уявіть, що в 1919 році \”біла\” Добровольча армія генерала Антона Денікіна й Січові стрільці Симона Петлюри, замість того, щоб воювати одне з одним — об’єднались. Уявіть, що обидві армії спільним фронтом рушили проти більшовиків…
Росіяни – для України. Україна – для росіян
Історія була б зовсім іншою. Україна цьогоріч тоді б святкувала 95-ту річницю незалежності, а Росія — була б демократичною, європейською країною. Але історія не терпить жодних \”якби\”. А решту, як каже наш Президент — додумайте самі…
Джерело: \”ОГО\”
Олексій Кривошеєв
peredplata
