Цієї осені мені вперше довелось побувати у Білій Криниці, де розташований відомий всесвітній центр старообрядництва.
Приводом мого незапланованого відвідування цього сакрального місця було запрошення на виставку картин знаного чернівецького художника Олександра Літвінова.
Як розповів пан Олександр, ідея виставки визрівала доволі тривалий час, впродовж двох років. Разом з дружиною Наталею, донькою Катериною, котрі йому завжди у всьому допомагають і підтримують, а також з директором музею старообрядництва Оксаною Дядюшка та іншими активістами Білої Криниці ідею виставки вдалося втілити в життя.
Олександр Літвінов – відомий художник не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Його полотнами милувались в Німеччині, Франції, Голландії, Польщі, Канаді, Австрії та багатьох інших країнах. Вперше почав показувати за кордоном свої картини ще в далеких 90-х. Популяризували Україну в світі разом з колегою, громадським діячем Володимиром Жоріним, з яким пов’язувала дружба та патріотичні почуття до Батьківщини. Через багато років Володимир Жорін, вже будучи тяжко хворим, почав писати картини, завдячуючи цим, зокрема, своєму побратиму Олександру Літвінову.
Сам пан Олександр – людина скромна. Якщо комусь допомагає, то мовчки, без особливого розголосу. От і цього разу вирішив допомогти рідному селу його матері – Білій Криниці, закцентувати увагу на проблемах. Ліповани в 2-й половині 19 століття перекочували сюди від переслідувань офіційної церкви, та й поселилися в цьому тихому намоленому місці. Тоді ця територія належала Австрійській (Австро-Угорській) імперії, потім Румунії, з 1940 р. – увійшла до УРСР, нині – у складі незалежної України. Біла Криниця сьогодні має безліч негараздів. Тут практично немає елементарних умов для життя. Корінних мешканців залишилося менше півсотні. Рідко які будинки тут заселені. Немає як і не було крамниці, школи, навіть автобус рейсовий сюди не завертає. П’ять кілометрів пішки люди ходять. Пані Оксана, директорка музею, бідкається, що дітям треба до школи діставатися в сусіднє село.
Сьогодні в Білій Криниці тиша і спокій. Але вони оманливі. Велична споруда – кам’яна квітка – собор Успіня Пресвятої Богородиці та старовинної церкви Козьми і Дем’яна мовчать про те, що за останні 20-30 років тут розкрадено безліч безцінних реліквій. Досі держава не докладає жодних зусиль, аби навести лад. А московські попи сплять і бачать, як зруйнують визнаний у світі єдиний центр старообрядництва в Білій Криниці, а самобутні реліквії перевезуть до Москви.
Для нашої держави успішне існування такого центру могло б стати знаковим, залучити відвідування цих місць паломниками, туристами. Всі умови природні тут в наявності.
А поки що влада як верховна, так і місцева, байдужо спостерігають за руйнацією. Місцеві мешканці-ліповани як можуть власними силами намагаються противитися розкраданню святинь, з останніх сил підтримують старовинні традиції, моляться по 4-5 годин, дотримуються суворих правил старообрядницької віри. Як от, вірять у те, що тримати дома ікони і не молитися – то великий гріх, як і виходити з церкви під час богослужіння. Не кожен в силі дотримуватись багатьох суворих канонів. Можливо, тому й мало хто тут живе постійно. Але такі є. Вони переконані, що центр житиме, поки хоч один вірянин тут залишатиметься.
А сьогодні загроза занепаду світового центру старообрядництва як ніколи величезна. Це розуміє художник Олександр Літвінов. І його виставка стала якраз ще однією можливістю про це нагадати, привернути увагу влади, меценатів, взагалі всіх небайдужих. Наодинці ліпованам і їхнім нащадкам з нею не впоратись. Те, що не зруйнували загарбники, радянська влада, сьогодні доруйновує українська влада? А як інакше ще це назвати, коли тут не дають людям жити в більш-менш комфортних умовах. А про розкрадання святинь годі й говорити. Десятиліттями церкви зачинені буцімто на реставрацію, під маркою якої нахабно вивозяться реліквії, які замінюються на недолугі копії. І це ні для кого не таємниця. Досі не проведено інвентаризацію церковних реліквій, заростають бур’янами моголи святих іноків Павла і Алімпія.
Біла Криниця не стала місцем цілорічного паломництва, туристичною перлиною. Можна тільки здогадуватися, яку б діяльність розгорнула будь-яка інша конфесія, маючи в руках таку святиню! Чому цього немає в Україні? Натомість цей сакральний осередок може просто зникнути з мапи України. Землі скуплять скоробагатьки, святині розкрадуть. У Москві спохопились вже давно. Там сплять і бачать, як зникне з України центр старообрядництва, а реліквії перекочують до Москви.
Нині своє слово намагаються сказати нащадки ліпован, вихідці з Білої Криниці. Вони вимагають підтримки й захисту. В ім’я цивілізованого майбутнього України.
На відкриття виставки приїхало чимало людей. Всі переважно власним транспортом. Управління культури Глибоччини, сільський голова Білої Криниці, журналісти. А от обласному управлінню культури, певно, цей захід був нецікавий, бо нікого з них не було. Їхати ж бо у вихідний треба було за 50 кілометрів від Чернівців…
Поте всі присутні з великим задоволенням оглядали картини справжнього Майстра, говорили теплі слова. Полотна Олександра Літвінова випромінюють тепло, світяться, як хтось зазначив, навіть дихають. Пан Олександр подарував музейному центру одне таке своє сяюче полотно – натюрморт з самоваром.
Тетяна Кратко
Чернівці- Біла Криниця – Чернівці
peredplata
