Буковинські образки від професора Володимира Антофійчука

Спроба осмислити особливості українського письменства Буковини в просторово-часовому, жанрово-стильовому й контекстуальному вимірах, в його зв’язках зі світовим і загальноукраїнським літературним процесом – не перша в літературознавчій науці. Ще 1958 р. за впорядкування Олекси Романця та Федора Погребенника і вступної статті Ангеліни Коржупової в Києві вийшла солідна за обсягом антологія “Письменники Буковини початку ХХ століття” (448 стор.), яка, щоправда, в біографічних довідках і вибраних творах представила лише шістьох майстрів пера – Івана Діброву, Данила Харов’юка, Івана Синюка, Дмитра Макогона, Володимира Кобилянського та Миколу Марфієвича. А вісьмома роками пізніше у столичному видавництві “Дніпро” світ побачила ще одна книжка – нариси “Літературна Буковина” авторства Олександра Губаря, Степана Діхтяря, Олекси Романця та Леоніда Чернеця, в якій з позицій тодішньої методології окреслено деякі питання літературного життя Буковини перших шести десятиліть ХХ сторіччя. Зрозуміло, що обидва видання з ідеологічних причин змушені були обійти увагою десятки письменників, сотні їхніх художньо високовартісних творів, подеколи промовчати про ті чи ті епізоди з їхніх біографій, а то і сфальсифікувати окремі літературно-мистецькі явища.
Визначною культурною подією загальноукраїнського значення стала двотомна хрестоматія “Письменники Буковини” (2001, 2003), видання якої здійснив колектив кафедри української літератури Чернівецького університету під керівництвом професора Богдана Мельничука та доцента Миколи Юрійчука. До неї увійшло краще з доробку літераторів краю, супроводжуване ґрунтовними фаховими статтями та бібліографічними відомостями. На її понад півтори тисячах сторінок представлено вибране з пісенного фольклору та доробку 73-х творців красного письменства – як із того, що було загальновідомим, завжди доступним масовому читачеві, так і того, що суворо переслідувалося і заборонялося за часів панування комуністичного режиму. Завдяки цьому вдалося з’ясувати художню якість доробку буковинських письменників середини ХІХ – кінця ХХ ст.
Однак до хрестоматії з різних причин не потрапили такі варті уваги творчі постаті кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., як Ілля Ілюк, Сидонія Никорович, Іван Одовічук, Клавдія Бобикевич, Іван Абрам’юк, Денис Онищук, Іван Бордейний, Осип Дуда та ін. Це ж стосується й українських письменників іншої частини Буковини – Буковини Південної, яка увійшла до складу Румунії. Опинившись з волі політичних обставин в іншому суспільному й культурному середовищі, вони зберегли не тільки бажання писати рідною мовою, а й дали самобутні зразки поезії (Михайло Михайлюк, Теофіль Ребошапка, Михайло Волощук, Степан Ткачук, Іван Непогода, Павло Шовкалюк, Іван Негрюк) і прози (Василь Клим, Корнелій Регуш, Михайло Михайлюк, Юрій Лукан), чимало глибоких праць з фольклористики, літературознавства, критики і публіцистики (Іван Ребошапка, Ігор Лемний, Микола Чередарик, Михайло Михайлюк, Іван Кідещук, Євсебій Фрасенюк), зробивши вагомий внесок до скарбниці української літератури і переконливо підтвердивши цілісність і спільність буковинського культурного простору.
Треба відзначити, що за останні два десятиліття з’явилися монографії, присвячені творчості Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Ольги Кобилянської, Теодота Галіпа, а також численні публікації про інших буковинських письменників. Маючи конкретні цілі і завдання, ці праці лише принагідно торкалися питань, пов’язаних із процесом тяглості й розвою українського письменства Буковини за понад півторастолітній відтинок часу, причому без будь-якого врахування творчості південнобуковинських авторів.
Пропоновані читацькій увазі “Буковинські образки” – це збірник наукових і науково-популярних статей, есеїв, передмов, рецензій і спогадів, у яких здебільшого на основі архівних матеріалів, невідомих і малознаних фактів здійснюється спроба бодай в загальних рисах відтворити окремі сторінки історії українського письменства Буковини в художній єдності обидвох її частин – Північної і Південної.
У трьох розділах книги, побудованих за тематично-хронологічним принципом, основну увагу зосереджено на тих чинниках, які визначально вплинули на громадсько-культурне життя і літературно-мистецький процес усього краю.
З 1860-х років Буковина активно сприймає творчість Тараса Шевченка, захоплено відгукується на його гуманістичні та волелюбні ідеї, про що йдеться в першому розділі збірника. Найвищий вияв всезагального вшанування геніального поета буковинці продемонстрували під час повсюдних відзначень 100-річчя від дня його народження.
Перечитуючи періодику міжвоєнного часу, послуговуючись архівними джерелами, я поринув у нурт досить інтенсивного літературно-мистецького життя Буковини, відкрив для себе імена багатьох письменників, творчість яких з різних, здебільшого ідеологічних причин замовчувалася. Особливо цінними з історико-культурного погляду видаються ті матеріали, які беззаперечно свідчать про утворення на теренах Румунії першої організації українських письменників з центром у Чернівцях. І хоч це об’єднання кількісно було ще порівняно невеликим, проте у творчому кодексі, проголошеному ним, виразно простежується орієнтир на оновлення художнього освоєння дійсності, що сприяло би втіленню в життя державницької програми українського народу. Ці та інші спостереження лягли в основу другого розділу книги.
Третій розділ “Буковинських образків” містить статті про діячів літератури, тісно пов’язаних з Північною і Південною Буковиною. Багатолітня праця в Сучавському університеті “Штефан чел Маре”, окрім читання лекцій, дала мені ще й щасливу нагоду глибше познайомитися із творчістю українських письменників Румунії, в тому числі і тих, що походять з Південної Буковини. Безумовно, що цей цікавий, навіть унікальний у художньому плані матеріал потребує ширшого узагальнення і належного представлення в загальноукраїнському контексті.
Сподіваюся, що поява “Буковинських образків” спричинить нові думки й дискусії щодо українського літературного процесу на Буковині. А найголовніше – активізує і прискорить його всебічне дослідження, внаслідок чого в короткому часі з’явиться наукова праця, яка на принципах об’єктивного історизму протрактує творчі явища, постаті, жанрові структури, стильові тенденції, усе те, що стосується своєрідного розвитку українського письменства на теренах усього Буковинського краю.