У сиву давнину, коли нашого села ще не було, люди жили маленькими кутами-поселеннями вздовж повноводної річки Мошків. Поселення були оточені густим, непрохідним лісом і називалися вони Калатура, Бугаєва, Леліківець, Сапигора, Черевата. Люди займалися землеробством, вирощували: просо, ячмінь, жито, карликову пшеницю, овес, горох, чечевицю, льон, коноплю. Жінки в лісі збирали гриби, ягоди, плоди дикоростучих дерев, лісові горішки та багато чого іншого. Чоловіки, в основному, були мисливцями. Полювали на диких кабанів, оленів, козуль, зайців, а також, добували хутряного звіру для шиття теплого одягу на зиму. Ловили рибу на гачки та сітками. У річці Мошків водилися великі прісноводні риби. У господарствах були корови, свійські кози, вівці, завжди поруч з людиною жили собаки.
Неподалік від цих поселень була дерев’яна фортеця, в якій жила дочка князя Данили Галицького («Данилівна») – Маринка Чорноока зі своєю дочкою Анастасією, яку всі називали Чернявкою або Чернавкою. Так її називали через гарні чорні очі та незвичайну вроду. А ще, дванадцятирічна красуня була надзвичайно обдарованою дитиною. Вона добре розумілася на травах, що росли на галявинах та у лісі, різного роду зілля, яких доставала з болот та з млак. Цими травами Чернявка лікувала людей, від різної хворі, від простих застуд до укусів змій, вона чистила рани та складала кістки, вміла «розв’язувати язик» будь-якій людині: чи то ворогу, чи то злодію, чи то недругу. Дівчина знала читати думки та тлумачила сни. Від її пильного погляду вовки звертали зі стежки, звільняючи її шлях.
Одного разу Чернявка пішла у ліс збирати чудодійні трави. Це був той день, коли один з загонів війська татаро-монгольського хана Батия напали на поселення та на фортецю, де вона проживала з матір’ю. Того дня вона потрапила в полон. Кидан та Бурі – вожаки загону зраділи так, як зрозуміли з її одежі, що затримали не просту селянську дівчину, а особу з княжого роду.
Анастасії пов’язали руки та ноги і розмістили у невеликій юрті. Три дні і три ночі татаро-монголи грабили та вбивали людей. Мало хто врятувався тоді. Дівчина чула скрегіт шабель та спис, свист татаро-монгольських стріл крики жінок та плач дітей, але нічого не могла зробити, вона нічим не могла їм допомогти. Все навколо горіло. Неприступною залишалася лише фортеця її мами. Невелике військо зі стін клітів-зрубів фортеці давали відсіч ворогові.
Чернявка знала, що фортеця має потаємний підземний хід, який веде у ліс. Це на той випадок, коли впаде останній воїн зі стін фортеці. Кидан та Бурі протратили багато свого війська та були дуже розлючені, що не можуть спалити укріплену мамину садибу. Вони підозрювали, що дівчина, щось знає і почали допитувати Чернявку. Під час допиту дівчина попросила розв’язати її руки та ноги. І тоді вона почала використовувати свої здібності, які мала від Бога. Кидан і Бурі почали їй підкорятися. Вона попросила, щоб вони дали наказ зварити казан відвару з трав, що принесла з лісу. Зілля, що вона додала в казан було таке запашне, що хотілося пити одразу, але воїни хана побоялися пити відвар і спочатку напоїли юну полонянку.
Чернявка випила гарячого чаю з кубка, що надав татаро-монгол і попросила ще. Дівчина знала, що цей відвар отруєний, але тільки, якщо його пити з медом, від нього не умирають, лише хочеться спати та й ще сняться кошмари.
До вечора, майже увесь загін пив цього зілля, підсолоджуючи напій медом. Чернявка втекла у густий ліс. Залишки війська її матері княгині Маринки Чорноокої, що стояли на стінах фортеці, не розуміли, що відбувається – ворог відступив і полягав спати. Скориставшись затишшю, враховуючи реальні сили для подальшої оборони фортеці, Данилівна наказує покинути укріплену садибу і сховатися в ліс.
Дівчина довго йшла, вона чула від своєї мами, що у верхів’я річки Мошків теж є маленькі поселення, де живуть люди, але в ночі вона не змогла їх знайти. Чернявка вирішила відпочити. Вона три дні вже не їла. Опасаючись переслідування татаро-монгол, укусу змії та нападу іншої тварі, вона заховалася у велике дупло старого дерева. Десь, опівночі, Чернявка прокинулася від грохоту, якогось рику, невіданого раніше її звіра та від яскравого світла, яке осліпило дівчину. На ранок вона почула людей, які знайшли її у дуплі і почали розпитувати , як її звати і звідки вона:
– Мене звуть Анастасією, але всі називають мене Чернявкою або Чернавкою.
Їхнє поселення було неподалік. Вони накормили дівча і вона знову лягла спати. Дівчина не могла забути про побаченого нічного вогняного звіра, але нагадавшись, що пила відвар з татаро-монголами, заспокоїлась – це від зілля.
Тим часом, татаро-монголи, опустошивши кути-поселень – Калатуру, Бугаєву, Леліківець, Сапигору, Черевату та велике поселення біля фортеці, підпалили укріплену садибу княгині Данилівни, матір Анастасії-Чернявки. Вони зібрали всіх своїх вбитих воїнів в одному місці та почали шоломами та оборонними щитками носити землю, щоб накрити і поховати полеглих. Вони створили величезний курган, якого видно з далеку.
Кидан і Бурі були дуже розлючені та вражені тим, що з ними сталося. Справа у тому, що вони і всі воїни хана, які пили відвар з трави, що принесла чужоземка спали і всім приснився один і той же сон – велику страшну химеру – триголова вогнедишна потвора з головою лева, кози та дракона. Ця звістка дійшла до хана Батия і той, здивований та злий на своїх воїнів, наказав, знайти за будь-яку ціну те дівчисько – «Химеру», як він її прозвав, що напоїло його загін зіллям.
А у лісі, на верхів’ї річки Мошків, у родині Косташ, де знайшла прихистиш Анастасія відбувалися дивні речі, яких раніше не знали і не бачили місцеві жителі цього маленького родинного поселення: Чернявка розказала всім, скільки їм літ, як кого звати, дружині Косташа повідомила, що вона через сім з половиною місяців народить знову дитину. Вона застерігала чоловіків, які перекладали каміння, що під одній з каменюк затаїлася велика змія. А одного разу, у ночі Чернявка підняла все поселення: вона повідомила, що приближається до них великий, голодний ведмідь і потрібно запалити багаття та бути готовим зустріти звіра. Все поселення поділилося тоді м’ясом і були дуже вдячні дванадцятирічній провидиці та знахарці.
Все більше і більше прибувало людей-погорільців, які постраждали від нападів татаро-монгол у низов’ї річки Мошків та поселялися на місце, де родина Косташ знайшла Чернявку-Чернавку захованою у дуплі старого дерева. Нові жителі впізнавали у ній дочку княгині Данилівни – володарки земель та цих лісів і відносилися до неї, як до особи княжої статі.
Йшов час. Літо поміняло зиму і прийшла весна. Татаро-монголи шукали «Химеру»-Чернявку, але безуспішно, вони боялися далеко заходити у непроходящі ліси через те, що за кожним деревом заховані стоять лучники і полювали на них. Воїни хана Батия добре воювали у степах, а у лісі вони були безпорадні.
І ось одного разу, невеликий загін з тридцяти чоловік, на чолі з Киданом і Бурі приближалися до нового поселення, які місцеві жителі-прибульці назвали «Вишнъая Чернавкъка» – Верхня Чернавка, на честь дівчини, знайденої у дуплі старого дерева. Анастасія разом з жителями нового поселення влаштували засідку татаро-монголам. Бій відбувся у густому лісі на Рулах – в урочищі біля невеликого ставка. За дві годині весь загін був знищений. А слава про чорнооку дівчину, яка врятувала село від навали татар розлетілася по всіх землях Галицько-Волинського князівства.
У 1243 році, війська князя Данили Галицького, батька Маринки («Данилівни»), знайшли його внучку Анастасію – Чернявку у селі на річці Мошків та привезли її додому у княжий двір до своєї матері.
Ось така легенда виникнення назви нашого чудового села – «Чернавкъка»(старослав.), «Chornovka»(нім.), «Cernauca»(рум.), «Чорновка»(рос.), ЧОРНІВКА, що на Буковині.
peredplata
