Дружина Михайла Гаврилюка: «Я за ним – як за стіною»

Минулого тижня чернівецькі автомайданівці відвідали рідне село незламного народного героя, козака, якого у Києві на Майдані підступно та жорстоко катували озвірілі беркутіці. До речі, саме Ярівка Хотинського району є батьківщиною великого патріота Петра Болбочана, полковника Армії УНР.
Разом з автомайданівцями з дружиною Михайла Гаврилюка спілкувалася й наш кореспондент.

Дружина Михайла Гаврилюка: «Я за ним – як за  стіною»

Зліва направо: сестра Альона, дружина Оксана, мати Михайла Гаврилюка

Миловидна Оксана зустріла нас на родинному обійсті, де ще тривають будівельні роботи. Подружжя Гаврилюків переїхало сюди два роки тому, бо Михайло вирішив жити на рідній батьківській землі. Дружина родом з Кіровограда, з Михайлом вони разом вже майже 10 років. Познайомилися в Росії, куди їздили на заробітки. Михайло зразу привернув увагу своєю чесністю, принциповістю та бажанням всім прийти на допомогу. «Таких тепер зустріти – неабияка рідкість», — зізнається Оксана.

Події у столиці, коли відбулася перша кривава зачистка Майдану Незалежності спецпризначенцями, вразили молодого чоловіка в саме серце. Він твердо вирішив їхати туди та підтримати Україну у прагненні бути справді європейською державою. Тож заледве дочекався, коли дружина приїде додому від батька – ні на кого було залишити господарство. А вранці 4-го грудня зі словами «Мушу їхати, пробач» Михайло залишив обійстя. Оксана спробувала переконати чоловіка залишитись удома та не наражати себе на небезпеку, однак наперед знала, що намарне…

Того дня по обіді Михайло не зателефонував дружині. Вона нервувала: щось підказувало, що він мовчить неспроста. Серце шалено билося в грудях… А наступного ранку з сільради прийшла жінка, котра повідомила номер телефону редакції «5 каналу», мовляв, там стверджують, що Михайла схопили беркутівці. Оксана зателефонувала. Їй повідомили, що група активістів, серед яких є і юристи, вже шукають чоловіка по всіх райвідділах столичної міліції, але ніде не знаходять. Тому слід писати заяву про його зникнення.

…Допоміг знайти ледь живого, але сильного духом козака чоловік його сестри Григорій, котрий тоді також поїхав до Києва та розпочав активні пошуки. Віднайшов Михайла у лікарні, звідки той знову повернувся до своєї сотні на Майдан. Оксана, плачучи, десятки разів переглядала відеозапис знущань над коханим. Задихаючись від хвилювання, розповідає, що ті моторошні картини навряд чи колись зітруться з її пам’яті.

Михайло каже, що повернеться додому лише після перемоги, що у нього все добре. А козацький чуб-оселедець, який так дратував його мучителів, відросте.
Оксана чекає. Їй, ще донедавна міській жительці, нелегко звикати до сільських буднів. «Домівка та господарство вимагають чоловічих рук, — щиро зізнається вона. – Та й самій так хочеться вже обняти Михайла, пригорнутися до рідного плеча.

А поки що вона хоче порадити президенту, уряду та парламенту, аби вони всі разом врешті «взяли розум в руки»…
Наталія БРЯНСЬКА

Новини Партнерів