Останній романтик української революції

Останній романтик української революціїПОМЕР ГОЛОВА ОУН М. ПЛАВ’ЮК

Вістка про смерть Голови ОУН, останнього президента Української Народної Республіки на вигнанні Миколи Плав’юка застала мене у Харкові, в Свято-Дмитрівській церкві. Першою реакцією на цю звістку стала спільна молитва десятків людей, які особисто знали його і випадком долі зібралися у цей день у храмі.
А може не випадком долі, а з Божої ласки?
Ким був для України Микола Плав’юк?

Відповідь на це питання ще будуть давати історики, публіцисти, дослідники його життя і боротьби. Але при цьому ніхто не заперечить кількох об’єктивних істин.
Микола Плав’юк для сучасного поління українців став живим уособленням одразу кількох етапів національно-визвольної боротьби українського народу за свою національну державність.
Передусім із його ім’ям завжди буде асоціюватися Українська революція доби УНР, зокрема її петлюрівський період, коли важити стало не тільки слово, а й зброя.

Втрачений шанс здобути державність, завдяки надзусиллям тодішньої еліти, знайшов своє логічне продовження у героїчній боротьбі спочатку УВО, а згодом ОУН. На зміну петлюрівському періоду прийшла ера Євгена Коновальця, Андрія Мельника, О. Ольжича, Олени Теліги. І знову живим уособленням їхнього подвигу став Микола Плав’юк.
На жаль, найменше, поки що, ми готові оцінити його вклад у творення новітньої державності періоду Кравчука-Кучми-Ющенка-Януковича.
Як він різниться від цих людей!

На від міну від них він був справжнім романтиком Української революції, який ніколи не розчаровувся у своєму народі, вірив у нездоланність своє нації та її державну перспективу. А тому з легкістю передав клейноди УНР Леонідові Кравчукові, не цурався зустрічей з Леонідом Кучмою, критикував Віктора Ющенка, і не отримав «шоку» від приходу до влади Віктора Януковича.
Він переконував усіх нас, президенти, прем’єри, міністри і депутати – це тимчасове, Нація і Держава – назавжди.
Йому багато вдалося зробити, але і багато не вдалося. Так завжди трапляється з людьми, які ставлять перед собою великі цілі.
Знаю з особистих зустрічей і розмов, що він щиро прагнув відновити єдність ОУН, глибоко переживав за розкол цієї організації у 1940 році, бачив його згубні наслідки для сьогодення, докладав, особливо в останні роки свого життя, колосальних зусиль, щоб, врешті-решт, зробити історією поділ націоналістів на «мельниківців» і «бандерівців».
Не судилося.

Не можу оминути визначальної риси провідника. А саме його піднесеного, майже ідилічного ставлення до молодого покоління українців. Ось на що він не шкодував часу, то це на зустрічі з молоддю. І це давало результат. В очах молоді він ніколи не був «історичним персонажем», а завжди – сучасником, який намагається зрозуміти ритим і стиль своєї доби.
Був вродженим інтелігентом. Його шляхетність, добрий естетичний смак, уміння слухати людей, їм співчувати і допомагати, інколи аж ніяк не гармонізували з усталеним образом «бойовика ОУН». Таким, напевно, і має бути сучасний український націоналіст.

Пішов із життя Микола Плав’юк. З ним відходить ціла епоха. Не віриться! Але з цим треба змиритися. І не просто змиритися, а бути гідним його світлої пам’яті.

Богдан Червак,
перший заступник Голови ОУН

Похорон небіжчика відбудеться 15 березня 2012 року в Торонто. Панахида за покійним Миколою Плав’юком буде відправлена у кафедральному Володимирському соборі УПЦ КП в четвер, 15 березня, початок об 11 годині.

Новини Партнерів