Соціальне невдоволення в Україні проривається все частіше. То афганці з чорнобильцями штурмують верховну раду, вимагаючи не скасовувати пільг, встановлених їм раніше. То студенти виходять протестувати проти освітньої політики Дмитра Табачника. І раз-по-раз лунає гасло, яке вперше з’явилося під час масових протестів дрібних та середніх підприємців: «Ви нам — корупцію, ми вам – революцію!». Влада реагує: навколо парламентського будинку встановлено металевий паркан задля убезпечення від наступних штурмів. Міліцейський спецназ посилено тренується розганяти масові маніфестації. Розкидати учасників демонстрацій «Беркут» вміє, гірше у нього виходить боротьба зі злочинцями: днями під час невдалого затримання кілера в Одеській області міліція понесла відчутні втрати. Адже блокувати мирних демонстрантів значно легше, ніж ловити підступних убивць. А ще простіше брати хабарі у дрібних підприємців чи водіїв на дорогах, ніж профе-сійно виконувати свої обов’язки.
На жаль, в Україні непрофесіоналізм нині править бал. Розрекламована «команда профе-сіоналів» при владі замість обі-цяних глибинних реформ продовжує обдирати простолюд як липку. А для маскування власних намірів намагається відволікати увагу людей від проблем сучасності. Свій ідеал київські можновладці шукають у минулому. Услід за росіянами створюють культ царського прем’єр-міністра П.А. Столипіна, якого намагаються розрекламувати як «успішного реформатора».
Міністр Дмитро Табачник навіть написав книжку (звичайно, у співавторстві) до 100-річчя загибелі глави російського уряду. І нинішній прем’єр України Микола Азаров, покладаючи квіти на могилу Столипіна, говорив про його «реформаторство». Правда, серед професійних істориків немає одностайності щодо зробленого Столи-піним у вирішенні аграрного питання. У часи СССР, услід за Лєніним, совєтські історики оцінювали царського прем’єра лише негативно. Нині навколо цієї постаті ведуться запеклі дискусії й найкращі фахівці все ж сумніваються в успішності його реформ. Якби Столипіну вдалося вирішити аграрне питання в Російській імперії, то навряд чи селянство піднялось би на революцію у 1917 році. Створити ж опертя царизму на селі в особі багатих хуторян він не зміг.
Столипінська аграрна реформа мала на меті запровадити капіталізм у відстале сільське господарство. А для цього треба було розорити селянина. На селі повинні були залишитися володарі хуторів та їхні наймити-бідняки. Переважна більшість селян мусила продавати свою землю і йти у найми до великих сільських товаровиробників, або ж подаватися на міські фабрики і заводи. Вдалося розорити лише частину селянства і створити невеликий прошарок куркулів, відтак досягти своєї мети прем’єр не встиг. А у чому Столипін насправді досяг успіхів, то це у силовому придушенні революції 1905-1907 рр. за допомогою армії та військово-польових трибуналів.
Тому його нині піднімають на щит у Росії та в Україні. Потен-ційним революціонерам натякають: у разі необхідності затягнемо вам на шиях «столипінський галстук», або ж відправимо у «столипінському вагоні» куди подалі. Отже, радійте «успіху реформ», які проводить влада «для вашого ж блага», і не фантазуйте про вила, барикади та інші ознаки бунту.
До речі, попередником П.А. Столипіна на посаді глави уряду Російської імперії був справді успішний реформатор С.Ю Вітте. У 1897 р. він запровадив в обіг золотий рубль, і Росія отримала міцну валюту. Потік зарубіжних інвестицій відкрив шлях бурхливому розвитку промисловості. За ініціативи прем’єра держава монопольно взяла в свої руки виробництво алкогольних напоїв і казна поповнилася значними прибутками. Швидкими темпами будувалися залізниці, в тому числі й найдовша у світі Транссибірська магістраль, перші метри якої закладено 1891 року. Саме граф Вітте у 1903-1904 рр. розробив основні положення аграрної реформи, він скасував селянські платежі на користь поміщиків, що розорювали селянство.
Чому ж цього політика так не люблять сучасні можновладці? А за його «зайвий» лібералізм. Напругу першої російської революції він намагався погасити введенням парламентаризму, багатопартійності та іншими загальнодемократичними заходами. Але цар відсторонив м’якохарактерного графа від влади і поставив на його місце жорстокого адміністратора Столипіна. Новий прем’єр відправив козачі частини на захист поміщицьких маєтків від селян-бунтівників, дав солдатам наказ безжально розганяти робітничі та студентські демонстрації. Потім створив величезний адміністративний апарат для проведення аграрної реформи, чиновники якого відразу ж по самі вуха за-грузли в корупції. Хабарі, побори, підношення – все це роз’їдало владу, як іржа роз’їдає залізо. Влада нав’язала народу корупцію, народ відповів владі новою революцією. І вибухнула вона 1917 року, через шість років після того, як Столипіна було застрелено у київському театрі.
Уроки історії необхідно па-м’ятати, і не варто звеличувати Столипіна напередодні масового продажу земель в Україні. Його новітні послідовники прагнуть зробити те, чого не спро-мігся завершити їхній попередник: остаточно викинути із села всіх «зайвих» людей. Але чи погодяться на це самі селяни? Успішними бувають лише ті реформи, які проводяться в інтересах більшості та мають справжню підтримку знизу. Іншим реформам (та й реформаторам) судилася сумна доля.
peredplata
