Питання ліквідації обласного Будинку вчителя влітку нинішнього року не торкнулося хіба що геть збайдужілих буковинців. Бо йшлося про фактичне знищення з легкої руки обласних депутатів осередку культурно-просвітницької діяльності краю, котрому завжди відводилася неабияка роль («Час»,
ч. 25 від 16.06. 2011р.)
Депутати швиденько, особливо не вдаючись у важливі деталі, передали функції Будинку вчителя центру «Юність Буковини» і фактично змусили звільнити займані приміщення. Колектив не погодився з таким вирішенням питання та створив на підвалинах колишнього свого місця роботи громадську організацію «Центр культури, творчості та дозвілля вчителів». Заручившись підтримкою освітянської профспілки, педагоги попросили переоформити оренду приміщень новоствореній громадській організації.
Так розпочався новий навчальний рік у системі освіти, розпочали роботу й 17 творчих учительських та дитячих колективів. Однак з орендою влада, котра нібито нічого проти не мала, раптом почала зволікати. Численні оббивання владних порогів головою новоствореного центру Ольгою Рузинською та її колегами не дали результату, і трудовий колектив разом зі своїми вихованцями вдався до акції протесту.
…На жаль, минулого четверга не так багато зібралося пікетувальників біля стін ОДА. Прийшовши з холодних, не опалюваних досі приміщень, дітлашня заледве могла втримати свої творчі роботи та плакати з закликами до розуміння їхньої проблеми. А коли представників пікетувальників запросили на «конструктивну розмову», зажевріла надія: ось зараз все і вирішиться.
– Слова «Будинок вчителя» не існує, – обурювався перший заступник голови ОДА Гергій Галиць. – Прийнято рішення, тема закрита.
– Рішення прийнято, але на папері, бо функції Будинку вчителя юридично не можна передати, – насмілилася пояснити бодай щось чиновнику голова громадської організації.
– Мене ці маразми не цікавлять, – почула у відповідь жінка. – Буду я тратити час на цю фігню…- аж перекосилося обличчя Галиця.
– Вперше за 66 років ми не змогли зібратися у день професійного свята, – казала заступнику керівника області ветеран освітянської праці Зоя Бабенко.
– Будинок вчителя належить «Юності Буковини». Крапка. У приміщень є власник – Чернівецька міська рада, і вона буде розпоряджатися ними. Чому вона має передавати приміщення громадській організації? Дозвіллям дітей мають займатися державні органи, – парирував Георгій Костянтинович. – Ви перебуваєте незаконно у приміщеннях, які вам не належать. Міській раді дано доручення це вивчити. Вона прийме рішення, що ті приміщення мають належати «Юності Буковини». Ви зібрали політичних бомжів, котрі ходять сюди-туди. Поїзд пішов, рішення прийняте, якщо ви здатні це зрозуміти. Дітей сюди втягувати ніхто не дозволить. Бузу (буза – галасливий безлад, скандал, – Авт.) проводити – також.
– Студія у «Юності» не пристосована до роботи, там значно гірші умови, – захищав своїх вихованців керівник юних художників.
– Ви можете щось зробити? А ляпати – бла-бла-бла-бла… Я цієї демагогії наслухуюсь щодня. Мені це не цікаво, ви – громадська організація, і не плутайте до неї те, чим займаються державні органи.
– Ми не бомжі, – Зоя Яківна Бабенко, кавалер багатьох нагород не лише освітянського штибу спробувала повернути чиновника обличчям до заслужених особистостей, – раніше ми були заслуженими, а при цій владі стали бомжами?..
– Я не хочу, аби творилася політична буза. Де діти і батьки? Прийшли «вічні революціонери». Я хочу, аби ви припинили робити ці спектаклі. Не лякайте мене і не прикривайтеся дітьми. Я зберу камери та покажу, що ви зробили з Будинку вчителя «блат-хату»?! А приміщення будуть виділені під потреби дітей, бо я пояснюю, що я на ці речі не купляюся…
Отож не знаю, на які речі «купляється» Георгій Галиць. Не знаю, зрештою, чим закін-читься «буза» на освітянському кораблі. Але знаю напевне: так розмовляти з будь-ким, а тим більше – з учителями – негоже. Яка ж бо вчителька навчила цього владця таким «словесам»?
Наталія Брянська
peredplata
