12-14 липня за чотири кілометри від Малина відбувся військово-патріотичний вишкіл, який ініціювала Малинська організація УНА-УНСО, зокрема, Олексій Семенів та Ярослав Лагнюк. Наразі УНА УНСО — це єдина політична сила в Україні, яка займається організацією таких насамперед ПАТРІОТИЧНИХ вишколів: щоб кожен учасник після вишколу міг захистити свою честь і честь України.
Акцент вишколу був на тому, що любити Україну — означає насамперед уміти захистити її від ворогів. На тому й будували заняття: на поєднанні українських козацьких традицій і сучасної військової справи.
Взяти участь у військово-патріотичному вишколі до Малина зібралися люди з усіх куточків України: з Києва, Житомира, Полтавщини, Львівщини, Івано-Франківщини, багатьох інших міст і самі малинчани. Подивитись на вишкіл та учасників завітали малинські правоохоронці та співробітники СБУ.
Висвітлювати події за Малином прибуло житомирське телебачення, а також відома в Україні журналістка за найпопулярнішим українським блогом в Інтернеті Олена Білозерська. Журналіст «МН» теж взяв участь у вишколі, аби на собі відчути «військову муштру».
У п’ятницю в день прибуття учасників всі зібрались під прапором УНА УНСО: Оголошено початок вишколу. Учасників розділили на рої (так називались загони з дванадцяти чоловік, які були започатковані ще в козацьку добу). Призначили ройових — найдосвідченіших у кожному роєві. Учасники здали запаси продуктів «до спільного котла». Визначили головних по «військовій кухні». Повідомили про режим, визначили точки розташування роїв. Кожен рій розбив табір. Було призначено чатових, які у нічний час охороняли безпеку табору, мінялись чатові кожні дві години.
Умови життя були максимально наближені до військово-польових. Не таких як в сучасній українській армії, де усі знання зводяться до користування зубною щіткою в туалеті та вивчення будови АК з плакатів. Як говорили між собою учасники, яким довелось служити в армії, — за цих кілька днів вишколу вони отримали більше, ніж за півтора року служби.
У суботу о шостій почалися заняття, кожен рій мав свій розклад. Заняття проводили з орієнтування на місцевості та визначення точного місця перебування без приладів, з балістики, зі стрільби у польових умовах, в умовах військових дій у місті, зі снайперської стрільби, заняття з тактики штурму приміщень та захвату терористів, інші уроки з тактики. Також інструктори читали цікаві лекції з історії, на військові теми. Заняття проводили військові з Києва, яких запросили до участі у вишколі. В учасників було багато запитань до інструкторів.
Харчування — по годинах. Дисципліна у роях — залізна: за непослух чи неточне виконання завдань ройові та наставники одразу призначали фізичні навантаження. Втім, з 6-ої до 22-ої фактично на ногах, не зважати на спеку і надокучливість лісових комарів, пильно слухати і виконувати завдання командирів і не знімати з плечей майже п’ятикілограмовий «калаш», далеко не всім було просто. Але ж на те і муштра — максимально наблизити учасників до життя у військових умовах.
У другому роєві, куди потрапила я, малинчан не було, ройовий був з Івано-Франківська, найстаршому учасникові під сорок, одна дівчина. Мені з нею виявилось найтяжче тримати на прицілі тяжкі автомати — після п’яти хвилин напруження починали труситися руки. Не всім одразу давались практичні заняття зі штурму приміщення групою. Найкраще усі почувались, звісно, довкола котла з обідом, смакуючи куліш, уху, та все інше, що готували на кухні.
Втім, крім виснажливих фізичних навантажень, учасники вишколу взяли для себе і багато теоретичних знань. У хвилини відпочинку ми спілкувались між собою, багато розповідали наставники, серед яких були учасники бойових конфліктів у Придністров’ї, воїни-інтернаціоналісти, інші досвідчені військові.
Вояки УНА УНСО — хоч і не чисельні, але сильні духом воїни, і в тому їхня перевага. Можна мати найліпшу зброю у світі, але в руках недосвідченого солдата вона ніщо. Інтелект, вміння швидко приймати правильні рішення, бойова майстерність — ці якості воїна мають стати головною зброєю українського солдата, саме на цьому акцентували виховання козаків на Січі, про це говорили учасникам інструктори вишколу.
— Інститут міліції в Україні стрімко втрачає авторитет, українську армію намагаються зробити недієздатною, нині в державі людина залишається все більше незахищеною, тому кожен з нас має власними силами захищати свою гідність і родину, — говорить наставник Дмитро. — Саме для цього й проводимо вишкіл.
— Як ви ставитесь до того, аби українцям для захисту гідності і родини дозволили мати зброю, як, скажімо, в США?..
— Її вже мають багато людей, яким це по кишені. Не бачу в цьому жодної загрози для суспільства. Скільки мисливців мають зброю, і не одну одиницю в арсеналі, але — не було випадків якихось збройних нападів із боку цих людей. З іншого боку, певним компаніям, особливо у стані алкогольного сп’яніння, за вбивчу зброю може слугувати будь-який предмет. Тож питання у не у наявності чи відсутності пістолета в кишені — а в людині, яка її тримає.
— Якщо не армія, яка великою мірою недієздатна чи міліція, що втрачає авторитет, хто може забезпечити безпеку громадянина України?
— Не готовий відповісти. Знаю впевнено лише те, що бійцем, який здатний забезпечити безпеку, нині є особистий охоронець. Це навчені, розумні люди, а не роботи з виконання наказів. Доводилось навчати багатьох особистих охоронці високопоставлених осіб. Можливо, такими стануть бійці української армії при переході її наступного року на контрактну основу. Головна ідея вишколу, який організовує УНА УНСО — не навчити молодь стріляти (такі «знання» може отримати кожен з засилля інернет-роликів), а донести, що необхідно захищати від посягань власну честь і Україну.
Тетяна СОРОКА.
peredplata
