Україна, на відміну від російської сторони, суворо дотримується Женевської конвенції у питанні поводження з військовополоненими. Журналістка Ukraine World News Христина Равлюк в рамках спецпроєкту “Окупанти в полоні” від авторської програми “Перехрестя” побувала у місці, де знаходяться полонені окупанти, і на власні очі побачила, як вони живуть, чим харчуються і де проводять свій вільний час.

Якщо українські військові у полоні втрачають десятки кілограмів і місяцями не бачать сонця, то умови утримання російських військовополонених більше нагадують санаторій. Вони можуть вільно пересуватися, грати на вулиці в ігри, читати чи дивитися фільми.

Умови проживання

Кімната, де сплять полонені окупанти, більше нагадує військову казарму, аніж СІЗО: акуратні ліжка в ряд, біля кожного – стілець і тумбочка. Там в окупантів лежать книжки. В основному – молитовники і російські книжки про війну.

З 17 до 19 у полонених вільний час. Тож вони можуть подивитися телевізор, погуляти надворі, де є міністадіон, помолитися у церкві або сходити у крамницю і купити собі необхідні речі – від піни для бриття, до шоколадних цукерок чи яблук.

Російські військовополонені мають право навіть написати скаргу, якщо Україна, на їх думку, порушує їхні права як полонених! У залі, де переглядають телевізор, бланки для скарг лежать поруч із Женевською конвенцією з прав людини.

У медблоці – обладнання, якому позаздрила б районна лікарня невеликого містечка. Новий сучасний рентген-апарат, апарат УЗД. Тут лікують поранених окупантів.

“Я не військовий, я просто прийшов на лінію розмежування. Сам з Санкт-Петербурга. В Європу хотів. Померти хотів. Цілі у житті немає. Мені 35 років”, – розповідає один з тих, хто лікується у медблоці.

На обід російські військовополонені отримують гарячий суп, кашу з м’ясом і салат з четвертою частиною буханки білого хліба.

До того ж кожен з них може регулярно телефоном спілкуватися зі своїми близькими.

Також військовополонені мають можливість працювати. У майстерні вони виготовляють паперові пакети для фастфуду.

Що говорять окупанти про війну

В основному всі вони говорять, що мирне населення не грабували, нікого не вбивали і взагалі виставляють себе ледь не жертвами режиму.

“Я в армії опинився за контрактом. Підписав контракт. Прийшов добровільно у серпні 2022 року. Сам я з Архангельської області міста Сєвєродвінськ. За контрактом повинен був супроводжувати гуманітарні грузи у Луганську та Донецьку області. Повинен був отримувати до 200 тисяч рублів. Насправді привезли у лісосмугу, і ми копали окопи у Харківській області. Для чого – не знаю. До травня 2023 року копав окопи в Пісках. Ми не йшли вбивати, нам сказали зайняти позицію. Але до неї так ніхто й не дійшов, нас накрила артилерія”, – зазначає окупант Володимир Дроздов.

Про президента РФ Володимира Путіна і розв’язану ним війну говорить дуже обережно.

“Не зрозуміло, навіщо розв’язали цю війну. Плюс обман населення з мобілізацією”, – неохоче говорить Дроздов.

“Мені 49 років. Я прийшов в Україну, перебуваючи у складі російського кадирівського полку “Ахмат”. Прийшов боротися з фашизмом. Фашистів побачити не встиг – 31 грудня 2022 року мене взяли у полон. Мобілізований був 20 грудня. Воював у районі Білогорівки Луганської області. Не встиг отримати зарплати. Обіцяли 170 тисяч рублів. Очікував, що полон буде набагато гіршим, набагато жорсткішим. Годують добре, ніхто не бив”, – каже ще один полонений окупант.

Про війну говорить коротко і дуже обережно. Мовляв, пропаганда є і з однієї, і з іншої сторони.

Психолог Ольга Рябухіна таку обережність пояснює тим, що окупанти не знають, як сприймуть їх заяви в Росії після звільнення з полону.

“Російські полонені дуже обережно висловлюються про війну, бо не знають, як потім ця інформація буде використана проти них після повернення з полону. Вони не відчувають захисту від держави. І тому це тотальний страх, з яким людина стикається. Коли ми приїжджаємо у Німеччину – ми бачимо, як там розповідається про жахи Другої світової війни і про роль німецьких солдат. Я дуже сподіваюсь, що надалі це буде такою культуральною особливістю виховання і наступних поколінь росіян”, – додала вона.

Є серед тих, хто у полоні, і люди з українським паспортом. Це представники ОРДЛО, які і російські паспорти отримали, і українські про всяк випадок не знищили.

“Мобілізували 26 лютого. Сказали, що просто їдемо на навчання. А привезли у Сумську область. Я стояв на блокпосту. Потрапив у полон 26 березня минулого року в Сумській області. Сам родом з Донецької області. Пішов воювати, бо була загальна мобілізація. Мені 54 роки. Вдома чекають діти й онуки. Не сподіваюсь, що мене обміняють, бо я вже 15 місяців чекаю цього. Є й український паспорт”, – розповідає окупант.

Чому Україна створює такі умови для полонених окупантів

Річ у тому, що українська сторона повинна неухильно дотримуватися Женевської конвенції щодо поводження з військовополоненими. А значить, забезпечувати їм “курортні” умови.

“Ми дотримуємося всіх вимог міжнародного права, зокрема Женевської конвенції щодо поводження з військовополоненими. Місця утримання відкриті для  міжнародних інспекцій. Ми зацікавлені в тому, щоб забрати наших, а не утримувати когось. І тому ця робота ведеться, це наш обмінний фонд. На жаль прогрес у питаннях обміну залежить від російської сторони. Також він залежить від того, що в Росії є дуже багато місць утримання. І чисто логістично зібрати всіх для такого обміну – це досить складне завдання. Тому робота триває, перемовини тривають”, – резюмує представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко.