Спасибі жителям Донбасу, подякуймо й \”противсіхам\”

Спасибі жителям Донбасу, подякуймо й "противсіхам"Популярний слоган виявився настільки дотепним та дошкульним, що влада не знайшла нічого кращого як спробувати нейтралізувати його у звичний для неї спосіб. Тут і захоплення УБОЗом офісу компанії, що випустила футболки зі згаданим написом, і погрози по телефону власнику компанії, і конфіскація кримінальних футболок.

Майже повний джентльменський набір. Не вистачає хіба що \”незалежних\” суддів Вовка та Кірєєва. Втім, у цьому немає нагальної потреби, власників згаданих футболок вже починають відстрілювати. Завдяки такій турботі глибина нашої \”вдячності\” не знає меж.

Одначе варто уточнити, що саме ми отримали і кому маємо за це дякувати. Ми маємо два подарунки: один – це президент у фізичному вимірі, другий – режим правління, який стрімко наближається до стандартів Татуся Дока.

І хоча методи та масштаби поки що не тотожні, тенденції сповзання до диктатури цілком очевидні.

Якщо з предметом дарування більш-менш зрозуміло, то з дарувальниками не все так однозначно.

Анекдотичний чукча, окрім традиційних холоду та голоду, після перемоги радянської влади відчув нове почуття – глибоку вдячність до рідної Комуністичної партії. І це було справедливо, бо інших \”благодійників\” на той час не було. Український же \”чукча\”, як на мене, дещо поквапився, адресуючи аналогічне почуття виключно \”жителям Донбасу\”.

Віддаючи належне мешканцям славетного шахтарського краю, до нестями закоханих у свого Лідера, ми чомусь ігноруємо інших номінантів, які заслужено претендують на призові місця у цьому хіт-параді.

Дійсно, у другому турі за Віктора Януковича проголосували понад 90% виборців Донецької області та близько 89% Луганщини. Але ж це ніяк не складає майже дванадцять з половиною мільйонів голосів, відданих за нього.

Ми чомусь забуваємо, що не набагато менше голосів віддали жителі Севастополя – 84,36%. Не пасли задніх і виборці Криму – 78,24%, Одещини – 74,14%, Миколаївщини – 71.53%, Харківщини – 71.35%. Та й у центральних регіонах Віктор Федорович зібрав пристойний електоральний врожай.

Приміром, майже 26% моїх земляків киян охопило нестримне бажання миттєво покращити своє життя. Тож віддати усі лаври донеччанам було б не зовсім справедливим.

Та це ще не всі номінанти. Не забуваймо й про славну когорту \”противсіхів\”, які внесли вагому частку в загальну скарбничку.

Йдеться не лише про чотири з лишком відсотки, які поставили відповідну позначку в бюлетені, а й про тих 30,85% \”пасивних противсіхів\”, які взагалі не прийшли на виборчі дільниці.

Отже, на сцені стає тіснувато. Проте це лише виконавці, які повірили у щирість маніпуляторів людською свідомістю. Багато хто з них вже відчув на собі \”покращання життя вже сьогодні\” і зрозумів, для яких \”людей\” будує Україну Віктор Федорович.

Тож запросимо на подіум тих ідейних натхненників \”противсіхства\”, які з газетних шпальт, телевізійних екранів, інтернет-сторінок наполегливо переконували нас, що \”всі однакові\”.

При цьому не надто переймалися тим, що у підтексті виразно бриніла головна думка: всі однакові, але Тимошенко \”найоднаковіша\”. Відтак, якщо вже так кортить проголосувати, то голосуйте за будь-кого, лише не за Тимошенко.

І присвятила себе цій \”благородній\” справі ціла армія політиків і політологів, експертів і політтехнологів та інша навколополітична братія. Дуже шкода, що до цієї компанії долучились деякі \”інженери людських душ\”, такі як Оксана Забужко та Юрій Андрухович.

А після першого туру президентських виборів їхні лави поповнили ще й аутсайдери перегонів, які наввипередки агітували голосувати проти всіх.

Якщо перед першим туром позицію \”противсіхів\” ще можна було якось пояснити, то перед другим це означало лише одне – беззастережна підтримка Віктора Януковича.

Адже після першого туру Янукович випереджав Тимошенко на 10%. Отже, закликаючи голосувати \”проти всіх\”, а точніше – \”проти обох\”, ідейні вожді \”противсіхів\” прагнули зберегти status quo, тобто працювали на перемогу Януковича.

Чи знали про це ті, хто голосував проти всіх або взагалі не взяв участі у голосуванні?

Переважна маса громадян, заклопотаних повсякденними проблемами, не має ані часу, ані можливості, ані бажання вивчати виборче законодавство та розкладати політичні пасьянси, а тому вірить партійним вождям. Але ж ці вожді добре знали розклади!

Можна будь-як ставитися до будь-кого з кандидатів, врешті-решт, кожен має право зробити вибір відповідно до своїх уподобань. Та коли на дистанції залишаються двоє, можливості такого вибору зводяться до мінімуму.

Найбільш комфортно тим, для кого один з кандидатів є незаперечним кумиром, вони з ентузіазмом віддають йому свої голоси. Непогано почуваються й ті, кому все \”по барабану\”, вони просто не йдуть на дільницю.

Найгірше доводиться тим небайдужим, яких не влаштовує жоден з кандидатів. Доводиться вибирати між більшим та меншим, на їхню думку, злом. Ось тут і з`являються спритники, які закликають висловити свій протест голосуванням проти обох кандидатів, або взагалі не голосувати.

Звісно, вони не афішують, що скільки б там не голосувало проти обох, все одно переможе той, хто набере більшу кількість голосів. А \”противсіхи\” отримають хіба що моральне задоволення, бо їхні голоси ніяк не впливають на результат. Так говорить закон про вибори президента України (стаття 85, частина 16).

Нічого не змінює і бойкот виборів, бо законом не передбачена нижня межа явки виборців. Нічого не вдієш, такий зручний для себе закон зліпили наші вірні \”слуги\”.

Чи знали це новоявлені Азефи з так званого демократичного табору, коли переконували голосувати проти обох кандидатів перед другим туром? Поза сумнівом, знали, вони ж не якісь там невігласи.

Але ризикувати своїм демократичним та патріотичним реноме, відверто підтримуючи Януковича, не наважились. Як там не кажіть, а репутація професійного демократа та ще й патріота дає непогані дивіденди. От і використали формулу \”проти всіх\”, спекулюючи на незнанні громадянами норм закону.

NB. Я не маю нічого проти тих громадян, яких не влаштовує жоден кандидат чи політична партія. Навпаки, глибоко поважаю тих, хто не створює собі кумирів і має власну думку.

І якби норми виборчого законодавства передбачали нижню межу явки виборців та вплив голосів \”проти всіх\” на результат виборів, я був би серед найактивніших \”противсіхів\”.

Мене, як і багатьох громадян, також не влаштовують побрехеньки щодо покращання життя вже позавчора, запевнення, що багаті поділяться з бідними, метеорологічні прогнози, що весна переможе. Не надихають також і заклики на кшталт \”Думай по-українськи\” чи реклама \”Купуй українське\”.

Так, наявність норми про нижню межу у виборчому законодавстві змусила б кандидатів та партії пропонувати не пустопорожні гасла та обіцянки під виглядом програм, а серйозні проекти системних змін. Це й був би один з елементів демократії, про яку теревенять ось уже двадцять років.

На жаль, вносити подібні норми у виборче законодавство ніхто не поспішає, тож доводиться обирати між більшим та меншим злом. Якщо ж самоусунутися від вибору, зазвичай перемагає більше зло, а інколи й абсолютне.

Та це так, нотатки на полях.

Чому я надумав віддати шану \”противсіхам\”, адже вибори позаду, можна перегорнути сторінку.

Річ у тім, що ті з них, хто не отримав цукерку від нової влади, знову напнули на себе тогу непримиренних опозиціонерів. Створюють комітети захисту, комітети опору та інші віртуальні структури.

Токують на ток-шоу, таврують злочинний режим, закликають до єдності, виголошують грізні заяви, розмахують дерев’яними шабельками. Коли справжніх опозиціонерів мордують у СІЗО – приміряють на себе майку лідера опозиції.

Галасу та метушні вистачає, а от реального спротиву не спостерігається. Словом, знову \”розводять\” лохів імітацією бурхливої опозиційної діяльності. Черговий біг по колу з тими ж самими граблями.

Слухаєш проникливі спічі цих незламних борців, непохитних патріотів і демократів, і складається враження, що це не вони своїм \”противсіхством\” посприяли приходу до влади того режиму, який вони так палко таврують. Це не вони перед другим туром закликали не голосувати за жодного з кандидатів:

\”… свого часу наш славний попередник, провідник ОУН, Герой України Степан Бандера вів боротьбу проти двох ворогів – нацистів Гітлера і комуно-більшовиків Сталіна. Він не шукав, де менше зло. Тому сьогодні маємо брати з нього приклад і не підтримувати жодного кандидата на виборах, які відбудуться 7 лютого\”.

\”… кажуть, якщо голосувати проти двох кандидатів, то Ваш голос піде Януковичу. Це нахабна брехня, яка втокмачується в голови українців надісланими Путіним в Україну політтехнологами\”.

\”… голосуючи проти обох кандидатів у другому турі виборів, ви голосуєте за справді самостійну і соборну Українську державу, проти всіх її ворогів, запроданців і українофобів. Це єдино правильна, бандерівська позиція\”.

Це з заяви голови політичної партії \”ОУН\” Віталія Цаповича. Скільки пафосу, яка революційна риторика, яка глибина думки! Просто Робесп’єр, Цицерон та Сократ в одному флаконі.

Можливо не так емоційно, але з не меншим ентузіазмом агітувала й переважна більшість мешканців вітчизняного політичного серпентарію.

Послухали їх довірливі виборці та й проголосували як рекомендовано. Хто бюлетенями, хто \”ногами\”. Проголосували, і отримали омріяну \”самостійну і соборну Українську державу\” з \”українським\” прем’єр-міністром і не менш \”українським\” міністром освіти.

Державу, де юні комуністи розстрілюють портрети Бандери та Шухевича, де встановлюють пам’ятники Сталіну, а тих, хто цьому перешкоджає, притягують до кримінальної відповідальності.

Де знищують опозицію (навіть у прямому розумінні – у Луценка вже цироз печінки), де суди забороняють не лише протестні мітинги та демонстрації, а навіть святкування Дня Незалежності, не узгоджене з владою.

Що це, сліпі поводирі, які не бачили куди штовхають країну?

Попервах я теж схилявся до цієї думки, аж поки не надибав на таке одкровення: \”Єдине, що хотілося б сказати про президента Януковича – свою історичну місію він вже виконав. Він врятував Україну від Тимошенко\”.

Як гадаєте, хто автор? Ганна Герман, Інна Богословська чи Олена Бондаренко? От і не вгадали, це голова виконкому Нашої України Сергій Бондарчук. Тієї самої НУ, яка вважає себе оплотом демократії та патріотизму. Ну а хто є почесним головою цієї партії, ви й самі знаєте.

Що тут скажеш, коментувати такі одкровення, це все одно що розбавляти коштовний трунок звичайною водою. Цікаво б дізнатись, чи \”Наша Україна\” ще й досі є членом Комітету опору диктатурі. Якщо так, то \”тираны мира, трепещите!\”, перед такими \”інсургентами\” не встоїть жоден диктатор.

Тож шановні обер-противсіхи, свою \”історичну місію\” ви також виконали, відтак не соромтесь та займіть належне вам місце на \”п\’єдесталі подяки\”. Бо ви того варті.
Сподіваюсь, \”жителі Донбасу\” охоче поділяться з вами лаврами.
Але не надто зазнавайтесь, крім вас є ще чимало достойників, гідних стояти поруч з вами. Та про них іншим разом.

Дмитро Ремиженко

My Webpage

Новини Партнерів