Коли на початку квітня озброєні люди з георгіївськими стрічками захопили Слов\’янськ, в дію вступив план по захопленню не тільки Донбасу, але й усієї країни. Російські аналітики, в тому числі сумновідомий Стрілок (Ігор Гіркін), розробили певний алгоритм подій – розгойдування ситуації на сході країни, набір до лав так званої самооборони великої кількості місцевих жителів, координація через спеців ГРУ.
Все це заради того, щоб потім натиснути спусковий гачок – зібрати численну армію і рушити вглиб країни. Благо, необхідні передумови для цього були, пише кореспондент «Нового часу» Максим Бутченко.
Співробітник Міноборони розповідав мені, що на той момент в українській армії було всього пару тисяч по-справжньому боєздатних солдатів. Збройні сили були деморалізовані. РФ хотіла повторити кримський сценарій, коли російським військам здавали військові частини без бою. Джерело, близьке до Олександра Турчинова, повідомило, що наказ про заходи при нападі на воєнні частини був підписаний. І проте Крим взяли майже без єдиного пострілу.
Таку ж блискавичну війну РФ планувала почати у найближчі тижні після захоплення Слов\’янська. Хотіли дійти як мінімум до Дніпра, а по-хорошому – захопити і Київ. Для Москви це було б дуже символічно і образно – росіяни-визволителі, подібно радянським воїнам, витісняють «фашистських загарбників» з споконвічно слов\’янської території.
Один з вищих чинів адміністрації президента згадує, що тоді до Слов\’янська були перекинуті спецпідрозділи і солдати, які повинні були перешкодити виконанню кримського сценарію – заблокувати ворога і не дати йому перейти до масштабних бойових дій. План був непоганий, але для його виконання з усієї України вдалося зібрати всього 400 осіб – бійців «Ягуара» і «Омеги», близько 30 бійців «Альфи» (з 300 осіб спецпідрозділу залишилося тільки 10% – інші розбіглися), і трохи солдат ВВ.
У СБУ мені розповідали, що при колишньому главі відомства Олександрі Якименко велася цілеспрямована підготовка до захоплення Криму Росією. Провідні посади у відомстві зайняли громадяни РФ, всі операції узгоджувалися з Москвою. А незадовго до Євромайдана у спеців відібрали навіть снайперські гвинтівки і переправили на півострів, після чого зброя потрапила до рук росіян, як і українська військова техніка.
Ось у такому стані ми вступили у війну. З одного боку – озброєні до зубів бойовики і специ російського ГРУ, а з іншого – пригнічені морально, принижені хамським ставленням до себе та своєї роботи українські спецназівці, а також крихти, що залишилися від армії.
Але перші зіткнення з терористами стали переломним моментом в ході блискавичної війни. Джерело в АП розповідає, що жертви серед сепаратистів досягли 200 осіб, і це сильно остудило запал загарбників, поставивши під сумнів технологію, відпрацьовану в Криму.
Якщо хочете, то ці 400 українських бійців стали тими самими 300 спартанцями, перегородивши шлях перському цареві Дарію в Фермопілах. Як би пафосно не звучало це порівняння, але завдяки стійкості декількох сот людей провалився план швидкого захоплення України. Багато це чи мало – судити вам.
peredplata
