МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮ

МАНІПУЛЮЮТЬ ІСТОРІЄЮВпродовж багатьох років Польща виступала в Європі адвокатом України. Нині ситуація різко змінилася: низка польських політиків почала вимагати від нашої держави змінити політику національної пам\’яті й прийняти той варіант історії українсько-польських відносин, який сучасна Варшава вважає \”єдино вірним\”. А цей варіант дивним чином майже збігається з історичними стереотипами, що проповідує путінська Москва…

\”Волинь\” замість \”Катині\”
У ХХ столітті поляки, як і українці, найбільше постраждали від двох тоталітарних режимів – сталінського і гітлерівського. Символом страждань польського народу від більшовицького терору стала Катинь неподалік від російського Смоленська, де кати з НКВД таємно розстріляли тисячі інтернованих польських офіцерів і чиновників. Їх захопили у вересні 1939 р., коли Червона армія згідно з домовленостями з Гітлером зайняла територію Західної України та Західної Білорусі, формально не вступаючи у Другу світову війну. Жертвами репресій на долучених до СССР землях стали сотні тисяч людей, у тому числі й етнічних поляків. Масштаби репресивної політики сталінського режиму за совєтських часів замовчувалися.

А найважливіші документи про те, що тоді відбувалося насправді, польський уряд отримав лише від незалежної України. Їхню передачу полякам здійснив Володимир В\’ятрович, тоді директор архіву СБУ. Вдячний тодішній президент Польщі Лех Качинський навіть пообіцяв нагородити українського вченого Золотим Хрестом Заслуги. Проте обіцяної нагороди історик не отримав: у самій Польщі негайно розпочалася кампанія, покликана відволікти увагу суспільства від Катині. Тут чітко проглядається діяльність російської агентури, яка за отримані з Москви нафтодолари вчинила страшний галас навколо подій 1943 р. на Волині. Кривавий конфлікт, що призвів до загибелі десятків тисяч невинних поляків і українців ініціатори пропагандистської кампанії звели до \”волинської різанини\”, однобічно звинувативши у ній лише керівництво ОУН і УПА. У суспільну свідомість вдалося запровадити фальшивий стереотип \”різуна-українця\”, чим відволікли увагу простих поляків від головного ворога польської і української незалежності – російського імперіалізму.

Антиукраїнські настрої синхронно роздмухувалися в Москві й Варшаві. Хоча багато польських політиків чудово розуміє, що гарантією вільного розвитку польської держави є незалежна Україна, яка відділяє її від кордону з Росією, маніпулювання складними проблемами українсько-польської історії у нинішній правлячій варшавській верхівці продовжується. Польські інтелектуали дуже критично ставляться до сучасної правлячої партії \”Право і справедливість\” (ПіС), вважаючи її керівництво некомпетентним. Адже останніми роками воно помітно зіпсувало відносини Польщі не лише з Україною, але й з Німеччиною та Ізраїлем.

Погіршення відбувається навіть цими днями. Так, лідер ПіС, брат-близнюк загиблого президента Польщі Леха Качинського, у своєму виступі 11 листопада 2017 р. з приводу 99-ї річниці відновлення незалежності Польщі, назвав поляків \”великою європейською нацією\” і закликав їх добиватися \”гідного місця\” в Європі. Пролунала вимога виплатити Польщі компенсації за втрати, що вона понесла у роки Другої світової війни. Мовляв, німці заплатили євреям, а чому не платять нам? Проте німці також можуть виставити свій рахунок за те, що втратили на великих територіях, переданих Польщі переможцями у Другій світовій війни. І хто знає, хто і кому більше залишиться винним… Чого доброго, польські політики вимагатимуть компенсації ще й від України за \”Волинську різанину\”, що лише погіршить і так далекі від ідеалу взаємовідносини.

У кожного – своя пам\’ять
Міністр закордонних справ Польщі Ващиковський днями заявив, що нинішньому директору українського Інституту національної пам\’яті Володимиру В\’ятровичу не дозволять в\’їзд на польську територію. Мовляв, саме він забороняє полякам проводити ексгумацію польських поховань в Україні. Натомість В\’ятрович відповів, що цю заборону скасують негайно, як тільки у Польщі будуть відновлені українські пам\’ятники, зруйновані останнім часом.

Кожен народ має власні історичні стереотипи, які у сусідів дуже рідко збігаються. Борців за незалежність України у Польщі часто сприймають як \”руйнівників польської державності\”, \”бандитів і убивць\”. Варшава протестує, коли в Україні відкривають пам\’ятники діячам ОУН і УПА. Натомість у новітній історії Польщі вистачало своїх антигероїв – з української точки зору. Проте українці не протестували проти спорудження у столиці сусідньої держави пам\’ятника Роману Дмовському – політику, який взагалі заперечував право на існування українського народу і вимагав найскорішого ополячення українців.

Останнім часом у Польщі повним ходом іде процес героїзації так званих \”проклятих солдатів\”, які у 1944-1947 рр. вели збройну боротьбу проти комуністичного режиму і перетворення своєї батьківщини на сателіта Москви. До 120-180 тис. бійців різних підпільних організацій, насамперед Армії Крайової (АК) та Народових Сил Збройних (НЗС) протистояли збройним формуванням Польської Народної Республіки (ПНР) та їхнім кураторам з совєтського НКВД. Українці з повагою ставляться до цієї мужньої боротьби. У 1946 р.польські підпільники разом з вояками УПА спільним ударом захопили місто Грубешув неподалік державного кордону СССР і ПНР, звільнивши польських і українських політв\’язнів. На жаль, таких масових спільних акцій майже не було, хоча спроби зближення українського і польського підпілля здійснювалися неодноразово. Проте їм на заваді стали як небажання польського еміграційного уряду піти назустріч прагненням українців до незалежності, так і провокації совєтських спецслужб, котрі все робили для роздмухування польсько-українських суперечностей.

У результаті замість спільної боротьби проти смертельного ворога, українці й поляки зав\’язли кривавому вирі взаємного винищення. Активну роль у вбивствах мирного польського населення відіграли українські підпільники – і українське суспільство засуджує винних у цих злочинах. Проте у вбивствах українського населення і спаленні українських сіл взяли участь і польські підпільники – \”прокляті солдати\”. Втім, сучасна Україна не протестує проти загальної героїзації польських \”проклятих солдатів\”, лише уточнює роль їхніх окремих підрозділів у вбивствах невинних людей. Саме конкретних виконавців таких злочинів наші історики просять польських колег не перетворювати на героїв. А з протилежного боку ми отримуємо звинувачення на адресу всієї ОУН та УПА у \”різанині польського населення\”. Але кожен має відповідати за власні дії й вчинки, і справа істориків – встановити вину чи невинність всіх учасників історичних подій. Не може бути колективної відповідальності, вона повинна бути лише конкретно-індивідуальна.

Історію необхідно залишити професійним історикам, а політикам будувати сучасні відносини на основі спільних інтересів. Інакше програють і поляки, і українці, як це вже неодноразово бувало у минулому. Розуміння цієї простої істини приходить до багатьох. На цьому тижні з ініціативи української сторони має відбутися зустріч президентів двох сусідніх держав для обговорення сучасного стану українсько-польських відносин. Хочеться вірити, що вона сприятиме подоланню штучних проблем і покладе край шкідливому маніпулюванню історією.
Ігор Буркут, політолог