Василь Бабух, поет, заслужений журналіст України,
співавтор пісень Володимира Івасюка
У ПОЛОНІ ФОТОГРАФІЧНОЇ МУЗИ
Володимир Івасюк був усебічно обдарованою людиною, любив малювати та писати вірші. А ще захоплювався фотографією та аматорським кіно. Він мав у своєму арсеналі фотоапарат та кінокамеру. В його архіві збереглося чимало власних світлин, з яких видно, що юнак вправно володів мистецтвом композиції. Для збагачення свого творчого арсеналу він знайомився з місцевими фотографами, прислухався до їхніх порад. Наводив мости і спілкувався й з буковинськими теле-операторами. Тому його можна було побачити на обласній телестудії на вулиці Братів Руснаків, він полюбляв навідуватися сюди тоді, коли тут влаштовувалися виставки світлин діючих телеоператорів. Володя охоче переглядав ті вернісажі. З окремими операторами він товаришував. Багато цінних професійних порад йому дали телевізійники В. Карлов, В. Стасін, Є. Давидов та В. Григор’єв. Особливо уважно придивлявся до творчості оператора Володимира Карлова, який одним із перших на Буковині займався кольоровою фотографією, брав у нього уроки в жанрі кольорового фотографування. Принагідно варто нагадати, що з багатьма телеоператорами його познайомили режисер студії Василь Стріхович та Василь Селезінка.
Володя ніколи не розлучався зі своїм фотоапаратом. Він взяв його з собою під час мандрівки на Кавказ, побував Із ним і в польському місті Сопот. З оцих поїздок юнак привіз серію пам’ятних світлин.
Спершу Володя фотографував своїх домашніх, зокрема батька та сестер Галину і Оксану. Ті роботи можна побачити в чудовому фотоальбомі, упорядкованому Любомиром Крисою, чоловіком сестри Галини, до речі, який оцифрував фотографічну та кіношну спадщину Володі. Навчаючись у Львові, Івасюк познайомився з відомим українським фотографом Василем Пилип’юком. Цей майстер налагодив у місті Лева випуск фотомистецького журналу «Світло й тінь». Це видання тоді набуло неабиякої популярності серед любителів світливства. Редактором часопису був уродженець Буковини письменник Дмитро Герасимчук.
Автор цих рядків підготував і вмістив у парламентській газеті «Голос України» кілька матеріалів про фотоспадщину Володимира Івасюка. Цю публікацію передрукував журнал «Дзвін».
Ми частенько зустрічалися з Володею у Палаці текстильників на Театральному майдані Чернівців. Тут тоді базувався та проводив репетиції вокально-естрадний гурт «Карпати» під орудою Валерія Громцева, й вони тісно спілкувалися та ділилися мистецькими задумами. Там я вперше почув і «Червону руту» у Володиному виконанні. Він заспівав її, акомпануючи собі на піаніно. Валерій Громцев награвав і свої твори. Інколи ці зустрічі затягувалися допізна.
Познайомив мене з Володею його батько Михайло Григорович – мій університетський учитель. Якось він запросив мене до себе в гості в помешкання на вулиці Богдана Хмельницького і попросив принести із собою томик віршів поета Богдана-Ігоря Антонича, який надіслав мені зі Словаччини мій земляк, що проживав там. Я виконав це прохання. Михайло Григорович зустрів мене і запросив до свого кабінету. Там, за письмовим столом, сидів юнак приємної зовнішності.
– Знайомтесь – це мій син Володимир.
Михайло Григорович Івасюк попросив мене залишити йому на кілька вечорів словацьке видання творів Антонича. Перечитав їх і Володя. Кілька віршів йому сподобалися. До одного з них навіть пообіцяв написати музику. Схвально відгукнувся на поезію Антонича і Михайло Григорович. До речі, я тоді якраз писав дипломну роботу про творчість цього письменника. Викладач дав мені багато цінних порад на цю тему, за що я йому був вельми вдячний.
Роботу я захистив успішно. Вона навіть була схвалена до друку.
БЕЗ ТЕБЕ СВІТ ЗІВ’ЯЛИЙ ЦВІТ
У 1978 році Володимир Івасюк зателефонував до мене і сказав, що створив мелодію нової пісні.
– Чи не спробував би написати текст до неї? – запитав він мене.
Я погодився, бо на ту пору вже мав досвід творення пісень із місцевими композиторами. Працювали ми в Українському народному домі, де стояло фортепіано і вечорами ніхто не заважав. Володя награвав мені мелодію, до якої мав створити слова. Музика мені сподобалась і за кілька вечорів текст було створено. А назвою до пісні стали слова приспіву «світ без тебе». Першим її виконавцем став сам композитор. Згодом він був запрошений із цим твором до Москви на концерт, присвячений будівельникам об’єктів Московської Олімпіади. Відтак пісню взяла до свого репертуару наша краянка Софія Ротару. До речі, вона дуже хвалила її. Звернув увагу на пісню і Василь Зінкевич. Він донині співає «Світ без тебе». Василь, на мій погляд, є найкращим виконавцем цього твору. Непогано інтерпретувала пісню і співачка Ліна Прохорова.
ЕКСЛІБРИС ДЛЯ МАЕСТРО
У родині Івасюків була непогана книгозбірня. Охоче користувався нею і Володя. На ту пору в моду почали входити книжкові знаки – екслібриси. Якось Володя признався, що теж хотів би мати свій книжковий знак і підшуковує художника, який міг би виготовити його. Я порадив йому нашого буковинського мистця Івана Радомського, котрий добре знається в цьому жанрі. Ми зустрілися з ним у його робітні. Художник погодився виготовити екслібрис для Володі. За кілька тижнів замовлення було виконане. Іван Радомський вирізав книжковий знак на платівці лінолеуму. В основу малюнка була покладена символічна скрипка, з якої проростають гілки буйнолистого дерева. Художник не лише виготовив книжковий знак, а навчив Володю тиражувати його.
На фото: Василь Бабух на відкритті виставки
«Я хочу, щоб збулись слова пісень»
у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка.
13 вересня 2011 року
peredplata
