Після публікації «Коли мертвіють фабрики та заводи» до редакції звернулась акціонерка ще одного змертвілого підприємства – «Чернівецької виробничо-торговельної колективної фірми «Акцент ЛТД» (колишня 33-тя взуттєва фабрика, розташована по вулиці Коростишевського, 8 у місті Чернівці) – Олена Данилюк. І проблема її перегукується з тією, яку ми порушили в згаданому матеріалі. Колишнім працівникам болить, що їхні фабрики і заводи не працюють, а їх, як акціонерів, ніхто в рахунок не бере.
В ситуації пані Олени вона, як власниця 6,6 частки підприємства, опинилася ні з чим. Рік тому – 26 серпня 2010 року – підприємство перетворили на товариство з додатковою відповідальністю, і пані Олена та сотні інших акціонерів залишились з порожніми руками.
— Напередодні, 10 червня 2010 року, керівництвом були скликані спе-ціальні збори акціонерів, — розповідає Олена Данилюк. – Нам повідомили, що відтепер ми будемо товариством з додатковою відповідальністю. І за борги підприємства будемо відповідати своїм майном. Тому багато акціонерів просто не хотіли такої відповідальності та навіть не пішли на оголошені збори 26 серпня. Із 407 акціонерів на них прийшло лишень 47 (правда, ці 47 осіб володіють 72,409% статутного капіталу, — Авт.). Вони ж і затвердили рішення таки створити товариство з додатковою відповідальністю. А усі решта акціонерів (27% — Авт.) залишились ні з чим. Продавати свою частку за копійки, як це зробив багато хто з колишніх працівників фабрики, яка вже роками нічого не виготовляє, не хочу. Адже ця моя частка – і в приміщеннях, і в 3,6 га землі біля Прута, яку надали підприємству у вічне користування. А за частку мені дають не більше 480 грн. Зараз фабрика мертва, в її приміщеннях фури складують товар, а тут мало би виготовлятися взуття. Мені душа за це болить. Окрім того, підприємство мало і гуртожиток, і бази відпочинку, і магазини. Де тепер те все? Перед нами ніхто ніколи не звітував, куди пішли гроші за те все майно. І я хочу, аби на те беззаконня була управа. Бо ж 25 років пропрацювала на фабриці. Куди не зверталась – і в прокуратуру, і в міліцію, — скрізь відповідають, що порушень немає.
Що ж, ситуація типова, адже, як ми вже говорили, практично всі підприємства, які в 90-х були приватизовані, зараз мертві. Їх приміщення здаються в оренду під офіси та склади, виробничі потужності розграбовані або ж продані. Та владу це цікавить в останню чергу. Ще менше її цікавить доля отих десятків тисяч акціонерів, які залишились ні з чим.
Керівник товариства з додатковою відповідальністю «Акцент ЛТД» Микола Пуршега не виявив особливого бажання з нами спілкуватися — мовляв, «хто ви є, що таке питаєте», і відмовився будь-що коментувати. При цьому підкреслив, що підприємство є приватним, а тому вся інформація є конфіденційною. А ще зазначив, що 40 років віддав цій фабриці й уже стомився від тих запитань і «данилюків». Мовляв, ні у кого нічого не забрали. І пані Олена може продати свою частку за 480 грн. Бо саме такою є її частка у статутному капіталі.
— Обласна влада каже мені йти до суду, — бідкається пані Олена. – Але ж у мене просто забрали мою власність! Держава мала б мене захистити. Та й суд не допоможе. Бо вже шестеро ак-ціонерів програли суди проти «Акцент ЛТД». Тому все ж намагатимусь достукатися до влади, щоб зреагувала. Буду їхати до Києва, якщо треба буде.
Це ще одна історія, котра ставить більше запитань, ніж дає відповідей. Взагалі, вважаю, що коли влада взяла на себе зобов’язання покращити життя нам вже сьогодні, то, може, спромоглася б вже сьогодні на рівні області хоча б створити комісію, яка б проаналізувала стан усіх колись вагомих, а тепер мертвих підприємств, розібралась з приватизаційними процесами та помізкувала над тим, що слід зробити, аби хоча б щось оживити. Бо ж за тими фабриками та заводами стоять десятки тисяч простих людей, які віддали цим підприємствам левову частку свого життя та здоров’я. Та, схоже, ті слова — як об стінку горохом. Не чує влада кожного, не чує вона нікого.
Надія ВІРНА
peredplata
