Він пройшов Буковину з гір до низин. Він сходив Бессарабію вздовж і впоперек. Цей мудрий і міцний чоловік – Іван Назарович Снігур. У нашому краю нема такого села чи хутора, де не побував за 86 років Іван Снігур. Він вивчив край і людей.
Етнограф, фольклорист, краєзнавець, різьбяр, писанкар, майстер лозоплетіння, письменник, журналіст, мистецтвознавець, художник, Заслужений майстер народної творчості України – це далеко не повний перелік професій, спеціальностей і справ, якими займався і досі займається Іван Снігур. Він здобуває у свої 86 років ще одну професію – кіносценариста. Має уже готовий до друку кінороман з робочою поки що назвою «Буковина».
Народився Іван Назарович 5 червня 1929 року у селі Грозинці Хотинського району. Вчився у школі з румунською та російською мовами викладання. Але змушений її покинути. Бо треба було орати, сіяти, збирати врожай. А попри це освоїти ковальську справу.
Пережив великий голод 1946-47 рр. Здобув десятки професій. Скрізь їх застосовував. Не був простим ремісником. Він навіть встиг навчатися у Санкт-Петербурзі. Тоді Ленінградське вище художньо-промислове училище імені В. І. Мухіної.
Працював у газеті «Час». В останні роки з-під його пера вийшов добрий десяток книг про Буковину, її минувшину. Колекція старожитностей Івана Снігура вважається однією із найповніших, найяскравіших і найбільших у Європі.
Його ім’я увійшло навіки в історію світового кіномистецтва. Будучи консультантом фільмів Параджанова «Тіні забутих предків», Іллєнка «Білий птах з чорною відзнакою», Снігур прославив Буковину на віки і на всі земні краї.
І як рідне місто, Буковина віддячила «своєму Сковороді» (так ще називають цього мудрого творця)? Ніяк. Одного разу перев’язали стрічкою «Почесний громадянин Чернівців» та й розійшлися.
А Снігур бажає тільки одного, аби його колекція старожитностей завжди служила людям. І при житті, і тоді, коли його не стане. Напевне, при житті цього не буде. Бо ще жоден керівник у нас не дотягнувся до капелюха Івана Назаровича. Ні руками, ні розумом, ні думкою, ні моральністю. У цілому місті досі не знайшлося будинку, який би став музеєм старожитностей. У цілому університеті нема кількох спеціалістів, котрі б систематизували, описали і задокументували все те добро, яке ціле життя для всіх інших поколінь збирав Іван Снігур.
А може комусь цього не хочеться робити?! Бо легше буде все те добро до загребущих рук приліпити… А те, що подібні люди є, свідчать нічні телефонні дзвінки в оселі Івана Назаровича з погрозами та різними непристойностями.
Та Іванові Снігуру на те глибоко свистати. Він чується при силі і міцному здоров’ї. Каже, що від його здоров’я слабаками стають його недруги. І нехай.
А Снігур продовжує творити. У його задумах ще кілька книг про наш край, доведення до випуску і зняття фільму за власним кінороманом. Ще недописані десятки статей до газети «Час», недоплетені шедеври з лози, недописані картини…
Та й з музеєм таки треба навести лад. Поки ще 100 не стукнуло.
Наразі ми вітаємо Івана Назаровича з Днем народження. Бажаємо йому довгих і здорових років життя. І творчих успіхів у всьому.
Петро Кобевко
шеф-редактор газети «Час»
peredplata
