МИНУЛЕ НАГАДУЄ ПРО СЕБЕ

МИНУЛЕ НАГАДУЄ  ПРО СЕБЕ  7 серпня Чернівецькій області виповнюється 75 років. Три чверті століття тому вона була створена в умовах, трохи подібних до сучасних. Тоді йшла війна, нині йде війна. Тоді було зламано всю систему міжнародних договорів, на яких базувалося мирне життя країн, і нині Москва грубо порушила всі мирні зобов’язання, раніше взяті на себе. І тоді, і тепер чимало говорилося про якесь «історичне право».

Кардинальні зміни влітку 1940 року

Після революцій 1917 р. і розпаду Російської імперії минуло трохи більше двох десятиліть, коли Сталін почав повертати втрачене. Так, до речі, Путін нині намагається відновити імперію через 23 роки після розпаду СССР. Проте «вождь більшовицької партії» робив це за згодою Гітлера, а нинішній «лідер російської нації» вирішив обійтися без зарубіжної підтримки. Скориставшись ситуацією, Сталін у вересні 1939 р. долучив до СССР половину тодішньої Польщі під приводом «возз’єднання українського і білоруського народів з братами, які перебували під польським ярмом». А наступного року взявся за «возз’єднання» з СССР Бессарабії та північної частини Буковини.

Історія нерідко буває іро-нічно-саркастичною. У 1918 р. Королівство Румунія в момент розпаду Російської імперії та Австро-Угорщини, не гаючи часу, долучила до себе чималі території цих держав під гаслом «возз’єднання румунів з матір’ю-Батьківщиною». Правда, разом з етнічними румунами несподівано до себе «возз’єдналися» з Бухарестом бессарабські й буковинські українці, трансільванські угорці, банатські серби. Територія Румунії зросла удвічі, а її колись етнічно однорідне населення раптом стало етнічною мозаїкою.

Москва ніколи не визнавала переходу Бессарабії під владу румунського короля і вимагала її повернути. Натомість Бухарест розбудовував систему союзів для захисту «Великої Румунії». Захід його підтримував як бар’єр проти наступу більшовизму. Маючи союзниками Велику Британію й Францію, Бухарест почувався добре захищеним. До того ж, у нього були союзні договори з низкою сусідніх держав: Польщею, Чехословаччиною, Югославією. Проте наприкінці 30-х рр. ситуація різко змінилася і Румунія опинилася наодинці з Совєтським Союзом. Воювати з таким супротивником вона не могла, тому вимушена була погодитися з ультиматумом Москви і 28 червня 1940 р. почала відводити свої війська з Бессарабії та північної частини Буковини. Одне «возз’єднання» завершилося, йому на зміну ішло інше.

Надіятися на союзників не варто

А куди поділися румунські союзники? Відповідь проста: вони керувалися лише власними інтересами. Восени 1938 р. Англія і Франція здали Гітлеру союзну Чехословаччину, сподіваючись штовхнути його проти СССР. Румунія також не прийшла на допомогу союзникам-чехам через нестачу сил для протистояння Німеччині. А у вересні 1939 р. з тієї ж причини румуни не надали збройної допомоги полякам. Тож на що вони могли сподіватися влітку 1940 року? Особливо після того, як головна надія Бухаресту – французька армія – була вщент розбита німцями. Париж капітулював перед Гітлером, а Бухарест вимушений був прийняти умови сталінського ультиматуму.

Жодна з країн не прийшла йому на допомогу – кожна захищала лише власні інтереси. Розвалилася вся система міжнародних договорів, спрямована на підтримання миру. У світі знову запанувала груба військова сила. Гітлер «захищав німецькомовне населення» інших країн, а Сталін «відновлював історичну справедливість», реставруючи Російську імперію.
Горе слабким! Якщо не маєш достатньо сил для самозахисту, вгамовуй власні апетити, інакше сильні конкуренти видеруть здобич з твого рота. І не надійся, що хтось кинеться тебе захищати – проливати кров за чужі інтереси охочих нема. Інша річ, коли кардинальні інтереси різних держав збігаються — тоді може утворитися міцний союз. Проте і він найчастіше виявляється тимчасовим.

Пастка «історичного права»

Займаючи в листопаді 1918 р. територію австрійського коронного краю Буковини, Бухарест апелював до історії – мовляв, до 1774 р. це була північна частина князівства Молдова. А залишки князівства у середині ХІХ ст. об’єдналися з Валахією у нову державу, Румунію. Звідси робився висновок про «історичне право» Румунії на всю Буковину. Але ж на півночі краю переважну більшість населення складали українці, які на Буковинському Народному вічі 3 листопада 1918 р. заявили про своє бажання об’єднатися з Україною. Їхню волю офіційний Бухарест проігнорував. А у 1940 р. Москва не питала буковинців, у якій державі вони хочуть жити. Ще й Червона армія зайняла містечко Герца з навколишніми селами, які ніколи не були частиною Австрійської чи Російської імперій. Цей шматочок румунської землі долучили зі стратегічних міркувань: щоб захистити залізничну магістраль зі Львова на Кишинів і Одесу від раптового удару з боку Румунії.

На зміну гаслу «Буковина – румунська земля» прийшло інше – «Північна Буковина – слов’янська земля». Бухарест згадував про перебування Буковини у складі історичної Молдови, а Москва – що задовго до утворення Молдовського князівства ці землі перебували у складі Київської Русі й Галицько-Волинської держави. Адже в історії кожен шукає те, що влаштовує його саме у цей момент.

Хтось може висунути гасло «Буковина – турецька земля», і матиме аргументи на його підтримку. Адже з першої половини XVI ст. Молдова з Буковиною опинилася під владою Османської імперії, і лише у 1775 р. край офіційно пере-йшов під владу Австрії. Новий поворот, невже після нього «Буковина – австрійська земля»? Відтак матиме право на існування і такий фантастичний лозунг, як «Буковина – козацька земля», позаяк запорожці неодноразово вели боротьбу за молдовський престол, а син Богдана Хмельницького Тиміш керував обороною Сучавської фортеці на півдні Буковини.

Історія змінювалася по-стійно, наш край переходив з рук у руки. Чернівецьку область утворили з північної частини Буковини, Хотинського повіту Бессарабії й Герцаївського краю. З 1940 до 1991 р. вона перебувала у складі СССР. Чим не привід для гасла «Буковина – земля радянська»? Але після Другої світової війни цивілізований світ відмовився від «історичного права», яке використовується як привід для воєн. Лише Путін знову повернувся до архаїчного принципу, оголосивши Крим «сакральною російською землею», і розпочав війну на Сході України під приводом «захисту російськомовного населення».

У сучасному світі вирішальне слово має належати не зотлілому історичному мотлоху, а волі наших сучасників. На референдумі 1991 року переважна більшість мешканців Чернівецької області висловилася за незалежність України і своє бажання жити у новій державі. Свою волю нині доводиться відстоювати зі зброєю в руках проти прибічників давно віджилої імперії. Минуле нагадує про себе, але ми дивимося у майбутнє. Зберігаючи найкраще з власної історії, прагнемо будувати сучасну цивілізовану країну, долаючи опір сил минулого.
Ігор Буркут, політолог