10 липня у Варшаві завершився саміт НАТО, що визначив нову політику Північноатлантичного альянсу у зв\’язку з російською агресією в Україні й погрозами Москви на адресу східноєвропейських країн – членів НАТО. Україні обіцяли надати всебічну допомогу, яка зміцнить нашу обороноздатність і безпеку. Києву допоможуть підготуватися до вступу в головну євроатлантичну структуру, хоча негайного членства у НАТО не обіцяють. Таку серйозну зустріч невипадково проведено саме у Варшаві – це місто є важливим символом протистояння орді, що суне зі Сходу. Згадаймо ж історію.
Як Варшава урятувала Європу від більшовицької навали
У 1920 р. Червона армія, яка перемагала у громадянській війні в Росії, вирішила понести полум\’я світової революції на простори Європи. Розбивши Військо Польське на території України, вона невпинно просувалася до Варшави під гаслом \”Дайош Варшаву! Дайош Берлін!\”. Ленін і Троцький сподівалися, що повстане польський пролетаріат і завдяки цьому Польщу вдасться перетворити на чергову Совєтську Соціалістичну Республіку. Але польські робітники піднялися на захист своєї батьківщини, і поповнили лави Війська Польського. На допомогу полякам прийшли західні союзники. Зброя, військова техніка, досвідчені французькі генерали прибували до Варшави.
Історики детально вивчили роль групи штабних фахівців на чолі з генералом Вейганом у розробці операції з розгрому червоних військ під командою Тухачевського. За цю операцію вдячні поляки у 1923 р. надали французькому маршалу Фердинанду Фошу звання маршала Польщі – було за що. Орда дійшла до Вісли, здавалося – один удар, і червоний прапор замайорить над Варшавою. Але сталося \”чудо на Віслі\”, як називають його у Польщі: червоних не лише зупинили, але й погнали назад, примусивши врешті решт укласти вигідний для Варшави Ризький мир 1921 року. Згадуючи ті далекі події, історики наголошують мужність і патріотизм польських жовнірів, допомогу держав Антанти, але чомусь оминають згадок про роль українських вояків у цій перемозі.
Проте Армія УНР тоді була на польському боці, і під командою генерал-хорунжого Марка Безручка вона зробила чималий внесок у розгром червоної орди. Правда, особливої подяки від союзників не дочекалася – її бійців поляки після підписання миру з більшовиками інтернували до таборів в Александрові Куявським та Каліші… На жаль, таке трапляється нерідко, і лише сучасні українці можуть по-справжньому зберегти світлу пам\’ять про своїх героїв, які разом з іншими європейцями зупинили червону навалу.
Бувало, що перемагали й ординці…
У 1920 р. поляки здолали ворога за допомогою західних союзників і при підтримці мужніх українських вояків. Натомість у 1939 р. вони опинилися у катастрофічній ситуації: із заходу сунула гітлерівська орда, а зі сходу – сталінська. Французи і англійці не спішити допомагати союзній Варшаві, бо сподівалися на зіткнення своїх найголовніших ворогів – Німеччини і СССР. Незалежної Української держави тоді не існувало, допомоги звідси надійти не могло. Ще й чимало етнічних українців – громадян Польщі, було повністю розчаровано шовіністичною політикою офіційної Варшави, котра не шанувала їхніх національних прав.
Гітлер і Сталін поділили Польщу, і Друга світова війна покотилася Європою. Згодом західні політикани зрозуміли, що своїм умиротворенням агресора вони лише наблизили світову катастрофу і втратили набагато більше, ніж сподівалися здобути. Але було вже пізно. Поляки намагалися відновити свою державність, воювали у різних арміях країн Антигітлерівської коаліції. Проте їхня батьківщина для великих гравців була лише розмінною картою. І коли після перемоги над нацизмом Польщу було відновлено, Захід віддав її Сталіну в його сферу впливу. Довелося її громадянам пройти через складні випробування, як й іншим народом \”соціалістичного табору\”.
У Москві добре розуміли ключову роль Варшави у регіоні. Тому 1955 року, коли СССР сколотив свій військовий блок на противагу НАТО, його назвали \”Варшавським договором\”. Розпався він у період колапсу СССР, і згодом більшість його колишніх членів вступила до Північноатлантичного альянсу. Врятувавшись із \”комуністичного раю\”, вони дуже боялись повернення під владу Москви. А НАТО гарантував своїм членам захист від іноземної агресії, обіцяючи допомогти всіма своїми силами.
Протистояти загрозі гібридної війни
Кремль веде гібридну війну не лише проти України, його спецслужби намагаються підірвати єдність європейських держав і зруйнувати як ЄС, так і НАТО. Всіма засобами протиставляють європейців американцям, стимулюють зростання антиамериканських настроїв на Старому континенті. Все роблять і для внесення розбрату серед європейців. Останнім часом особливу увагу приділяють роздмухуванню ненависті до України серед рядових поляків і підкупу деяких нестійких польських політиків з метою ізоляції нашої держави в Європі.
За недоброю традицією використовують для цього події 1943 року на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч мирних людей. Крайні польські націоналісти вимагають офіційно оголосити ОУН і УПА винними у \”геноциді поляків\”, що зустрічає певну підтримку в їхньому суспільстві. Хоча польські інтелектуали закликають рядових громадян не піддаватися емоціям, але російські спеціалісти з інформаційно-психологічних воєн виявляються більш спритними. Українська сторона вчасно не підготувалася до такого удару і поводить себе занадто пасивно. Правда, президент Петро Порошенко, перебуваючи у Варшаві, встав на коліна перед недавно спорудженим пам\’ятником полякам – жертвам етнічних чисток на Волині. Але цей гуманний акт не знайшов того позитивного резонансу в польському суспільстві, на який був розрахований.
Поляки заявляють, що їх тривожить культ Степана Бандери, який зароджується в Україні, і те, що діяльність УПА у нас висвітлюється однобічно, без засудження її темних сторін. Необхідно робити висновки з такої зміни настроїв у сусідній державі, і не зволікаючи розпочинати відвертий діалог з польськими фахівцями. Інакше ворог нагнітатиме недовіру, що зашкодить нашим спільним діям з польськими союзниками у протистоянні агресорові. Йому саме цього і треба.
Кремль живе минулим і нав\’язує таке ставлення всьому світові. Ми ж намагаємося будувати нормальне сучасне життя і відкривати собі шлях у майбутнє. А для цього необхідно поставити крапки над \”і\” у проблемах минулого. Створення спільних комісій з авторитетних істориків і юристів, які детально розслідують події 1943 р. на Волині й все, що пов\’язано з ними, може дати аргументовані відповіді на питання, які дотепер хвилюють людей. Кремлівські провокатори у такому випадку вимушені будуть змінити тактику, а їхня підла діяльність стане зрозумілою всім, хто ще не встиг побачити московські вуха за нинішнім нагнітанням напруги.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
