СКЛАДОВІ ПЕРЕМОГИ

СКЛАДОВІ ПЕРЕМОГИ

Четвертий рік поспіль Україна мусить протистояти Росії у \”гібридній війні\”, нав\’язаній нам великодержавниками. Суспільство втомилося, але мусить боротися за власне існування. Адже багато українців розуміє: Москва прагне знищити не лише українську державність, але й українців як націю. Найбільш патріотичних вбити, а інших поступово асимілювати, перетворити на \”росіян\”. Врятувати нас може тільки перемога. А як її досягти у боротьбі з противником, який має більше ресурсів, зокрема, другу за чисельністю армію світу? Є декілька найважливіших складових нашої майбутньої перемоги.

Бойовий дух
Перемагає той, хто до останнього захищає праве діло. Українці б\’ються за збереження власної держави і себе як нації. Противник же прийшов красти чуже і вбивати невинних людей. Він не сподівався зустріти опір, але наштовхнувся на бійців, готових протистояти сильнішому і краще озброєному ворогові. Зрозумівши ситуацію, кремлівські пропагандисти почали докладати значних зусиль, щоб підірвати бойовий дух українців.

Недарма Путін постійно говорить про російських солдат на Донбасі, що \”их там нет\”. Мовляв, в Україні йде \”громадянська війна\”, у якій донецькі шахтарі й трактористи намагаються протистояти наступові київських олігархів. А цим \”доблесним ополченцям\” допомагають \”добровольці\” з Росії, які приїхали рятувати від \”знищення київською фашистською хунтою\” російськомовне населення Донбасу. На жаль, цим підступним вигадкам вірить певна частина громадян України – насамперед, тих, що перебувають під впливом російських засобів масової інформації. Хоча російське телебачення в Україні й не транслюється, у багатьох громадян є \”тарілки\”, за допомогою яких вони продовжують дивитися звичні московські телеканали. А когось задовольняють і усні плітки, що приносять їм знайомі, котрі перебувають під впливом ворожої пропаганди.

Чимало роблять для підриву бойового духу українців не лише зовнішні вороги, але і місцеві хабарники, злодії й владні брехуни. Вони знищують довіру простих громадян до влади, і кожен факт їхньої підлої діяльності негайно підхоплюється противником і використовується в антиукраїнській пропаганді. А фактів корупції, беззаконня, розкрадання державного бюджету з боку можновладців у нас вистачає. Без подолання цього негативу влада не зможе отримати народної довіри, відтак перспектива повторити ганебний шлях Януковича для неї лишається реальною.

Різке зниження життєвого рівня більшості українців за останні три роки також не сприяє зміцненню бойового духу. Влада постійно підкреслює, що держава мусить витрачати на війну не менше 8 мільйонів доларів щоденно, і через це простолюду живеться так погано. Але люди бачать, що на війні наживаються олігархи і казнокради. Навіть на військових підприємствах начальство краде безбожно, ставлячи на бойові машини старі двигуни під виглядом нових. А на фронті буває, що на два бронетранспортери залишився один акумулятор, бо зіпсований списати неможливо – в армії дотепер діють норми мирного часу. Волонтери мусять постійно допомагати солдатам, бо до фронту не доходить чимало з того, що виділяється державою. Доки злодії у погонах будуть лишатися безкарними, високий бойовий дух підтримувати важко. А саме він є тим чинником, здолати який противникові ніяк не вдається.

Сучасна зброя

Важливою складовою перемоги є сучасна зброя, здатна зупинити агресора. Російська агентура двадцять років розвалювала Збройні Сили України, переконуючи нас у тому, що \”противників Україна не має\”, відтак і сильна, добре озброєна армія їй не потрібна. Найкраще озброєння зі складів розпродавалося за рубіж, туди ж ішли і сучасні зразки бойової техніки, розроблені українськими конструкторами і випущені нашими підприємствами. Харків\’яни випускали прекрасний танк \”Оплот\”, який продавався тільки іноземцям, а українські танкісти продовжували їздити на танках зразка 60-х років минулого століття.

А Росія тим часом готувалася до війни, переозброювала свою армію. Коли розпочалися бої на Донбасі, з\’ясувалося, що українці не мають навіть сучасної стрілецької зброї. При обороні Донецького аеропорту вимушені були використовувати кулемет Максима на станку Соколова зразка 1910 року, який вважався застарілим навіть в період Другої світової війни… Росіяни мали на озброєнні сучасні снайперські гвинтівки великого калібру, що пробивали бронежилети. А наші солдати вимушені були брати з арсеналів вкрай застарілі протитанкові рушниці зразка 1941 р., також здатні пробивати ворожі бронежилети, але за влучністю значно поступаються \”снайперкам\”.

Відчували українці також нестачу безпілотників, сучасних засобів керування артилерійським вогнем, і багато іншого. Все це довелося розробляти і запускати у виробництво вже в умовах війни. Зарубіжні друзі України допомогли нам деякими зразками нелетальної зброї, але ще не спромоглися поставити в Україну сучасні протитанкові ракети й іншу летальну зброю, появу якої у нас Москва очікує із жахом.

Коли високий бойовий дух поєднується із сучасною зброю, шанси перемогти зростають в рази. Є чимало історичних прикладів, які свідчать: навіть відносно слабка армія може здолати сильнішого противника, якщо захищає власну батьківщину і отримує від зарубіжних партнерів сучасну зброю. Так, в\’єтнамці перемогли найсильнішу у світі американську армію, бо СССР забезпечив їх сильною протиповітряною обороною і надав чимало іншої сучасної зброї. Американці понесли такі втрати, що мусили припиняти воєнні дії й виводити свою армію з Південно-Східної Азії.

А СССР змушений був вивести свої війська з Афганістану після того, як афганські моджахеди почали масово застосовувати проти совєтської авіації переносні американські зенітні ракети \”Стінгер\”. Хоча там загинуло близько 15 тис. совєтських військовослужбовців, а втрати афганців обчислювалися мільйонами, Москва зрозуміла: перемоги не буде, треба забиратися геть. Не вдасться їй досягти своїх цілей і в сучасній Україні – втрати росіян на Донбасі зростають, а українці отримують все більше сучасної зброї й вчаться воювати по-сучасному.

Уміння воювати
Війна вимагає повної самовіддачі від тих, хто бере в ній участь. Воювати треба вміти, а цьому по-справжньому вчаться в окопах – в аудиторіях отримують застарілі знання. Кожна війна відрізняється від попередніх, досвід у ній доводиться здобувати у боях з противником. Є в сучасному світі армії, які досконало оволоділи таким умінням. Насамперед, це збройні сили Ізраїлю.

Армії оборони Ізраїлю доводиться воювати з 1948 р. – з перших днів існування єврейської держави. Майже сімдесят років вона з успіхом протистоїть арміям арабських держав. Декілька мільйонів євреїв неодноразово перемагали у боях зі стомільйонним арабським світом. Чому? А тому, що розуміють – програш у війні означає для них неминучу смерть. Ізраїльтяни люблять свою армію і вважають за честь служити у ній. Їхні збройні сили отримують найсучаснішу зброю і техніку, а бійці здобувають великий бойовий досвід.

Українці повинні вивчати позитивний іноземний досвід, щоб використовувати його на практиці. У перші дні протистояння російській агресії у бій вступили українські добровольці, які мусили на ходу вчитися воювати. За їхньою спиною відроджувалося українське військо, котре нині вже здобуло чималий досвід. А добровольчі підрозділи або перетворюються на військові частини Національної гвардії, або припиняють свою діяльність.

У багатьох війнах добровольців намагаються перевести у статус професійних військових, або ж прагнуть позбутися їх, побоюючись їхньої недисциплінованості й некерованості. Наприклад, Червона армія, сформована Троцьким, вела боротьбу з \”партизанщиною\”, характерною для тих, хто добровільно вступав ще у загони Червоної гвардії. Своїх же союзників-добровольців з числа лівих есерів або махновців більшовики просто знищили. А під час війни 1941-1945 рр. з добровольців в СССР було сформовано чимало дивізій \”народного ополчення\”. Більшість з них було повністю знищено у перших боях з противником, або після величезних втрат відведено у тил і переформовано у звичайні стрілецькі дивізії Червоної армії.

Сталін та його маршали не довіряли також добровольцям-партизанам. Недарма у 1944 р. білоруських партизанів провели парадом по центру Мінська і відправили на фронт. Без протитанкової зброї кинули під німецькі танки, і втрати виявилися величезними. Сучасні українські генерали так само не довіряють добровольцям, у яких загострене почуття справедливості. Під Іловайськом загинуло багато добровольців, яких обдурили російськими обіцянками відкрити \”зелений коридор\” для виходу з оточення, натомість розстріляли впритул. Потім ще росіяни ходити і добивали поранених українців, остаточно поховавши цим старий міф про \”честь російського офіцера\”.

На зміну міфам прийшла сувора правда, і українці вчаться воювати, позбавляючись колишніх ілюзій. Нам потрібна перемога, і до неї готуються наші військові, все наше суспільство. Правда, влада ще не сформулювала офіційно, що вона вважає перемогою. Фантазери можуть мріяти про парад Збройний Сил України на Красній площі у Москві, але реалісти ведуть мову про інше. Перемога для нас – це повернення втрачених територій і встановлення українського контролю на міжнародно визнаному кордоні з РФ, а також створення сучасних Збройних Сил, здатних зупинити і розбити будь-якого агресора. Майбутня перемога готується нині, і свій внесок у неї можуть зробити мільйони простих українців. Зміцнюючи свою країну, ми наближаємо давно очікуваний момент встановлення миру на нашій багатостраждальній землі.
Ігор Буркут, політолог

Новини Партнерів