Днями українські правоохоронці затримали організовану злочинну групу, яка в інтересах противника здійснила в 2016-2017 рр. низку провокацій в різних областях України з метою збільшення напруги у відносинах нашої країни з Ізраїлем, Польщею та Угорщиною, а також залякування українських громадян терористичними актами. Її члени \”відзначилися\” минулого року навіть у Чернівцях, залишивши антисемітський напис на стіні синагоги.
Одні ловлять, інші відпускають
Чимало українців вельми критично сприймають повідомлення про затримку сепаратистів або ворожих диверсантів: старі, нереформовані суди нерідко випускають затриманих під різними надуманими приводами. Зовсім недавно Чорноморський суд випустив 19 підозрюваних в організації подій 2 травня 2014 р. в Одесі, коли в обласному Будинку профспілок від пожежі загинуло 48 осіб. Правда, частину \”вільновідпущених\” правоохоронці затримали знову. Лише – чи надовго?
А харківські судді звільнили з-під арешту одіозну Неллі Ігорівну Штепу, колишню міську голову Слов\’янська. Ту саму, яку звинувачували у сепаратизмі й зв\’язках з російськими окупантами. Вона була заарештована ще у липні 2014 р., а нині з тюремної камери переведена під домашній арешт. І подібних випадків зафіксовано чимало у різних регіонах України. Відвертим сепаратистам вдається уникати відповідальності за свою антидержавницьку діяльність, а патріоти-добровольці за вироками судів опиняються за ґратами. Постає питання: на яку владу працюють судді, тісно пов\’язані з режимом Януковича? Відповідь зрозуміла – на Путіна, агентом якого є колишній український президент, національний зрадник… Суддівська \”п\’ята колона\” продовжує свою діяльність, і без докорінної судової реформи шкода від неї лише зростатиме.
Підривають боєздатність ЗСУ
Вкрай небезпечним явищем в умовах неоголошеної війни з Росією є знищення складів боєприпасів Збройних Сил України. Дотепер тривають вибухи на величезних складах у Вінницькій області, де вже втрачено боєприпасів щонайменше на 800 мільйонів доларів. І це далеко не перша така біда: за останні роки вибухи лунають на шостій базі зберігання боєприпасів поспіль.
У часи СССР на українській території створювалися численні арсенали, наближені до потенційного театру бойових дій. Адже воювати збиралися проти НАТО, тож і підтягали боєприпаси ближче до майбутньої лінії фронту. Нерідко ящики з ними вкладали просто на землю, де вони й лежали десятками років. А територію складів охороняли недбало, бувало, що вона навіть не повністю огороджувалася. Відтак існували умови і для проведення там диверсій, або через недбальство можливими були різні порушення, що погрожували вибухами.
Більшість боєприпасів на українських складах закладена ще до 1991 р., термін їхнього зберігання поступово вичерпується. Але під час бойових дій їх відправляють на фронт, де і відбувається утилізація. Проте на їхнє місце нових не закладають – в Україні відсутні заводи з виробництва бойових патронів і снарядів. У нас був знаменитий Луганський патронний завод ще з царських часів, але російські окупанти недавно демонтували його і вивезли до Росії. До речі, на цьому ж заводі карбували українську монету…
Війна триває, а патронів в Україні не виробляють! Натомість багато говорять про те, що відповідний завод негайно потрібно будувати у Львові. Велика Британія і Канада навіть пропонують свою допомогу, але далі розмов справа не просувається. Чому? Та тому, що \”п\’ята колона\” зберігає сильні позиції й серед українського чиновництва. Вона всіляко шкодить розвиткові ЗСУ, їхньому переозброєнню і модернізації.
Про діяльність проросійських сил у нашій країні достатньо поінформовані дружні Україні зарубіжні партнери. Одна з причин того, що ми не отримали від Заходу сучасної летальної зброї, полягає у непевності партнерів, що ця зброя не опиниться в руках нашого противника. Або не буде знищена на складах. Без серйозної боротьби зі зрадниками всередині нашої держави не варто розраховувати на повну довіру з боку тих, хто підтримує нашу боротьбу проти російського агресора.
На жаль, замість серйозних заходів із підсилення дисципліни на складах ми бачимо типове політиканство: одні начальники намагаються перекласти відповідальність за вибухи на інших. У підсумку знову все буде зведено до балачок без конкретних висновків і наведення елементарного порядку. Безвідповідальність, характерна для створеної Кучмою політичної системи, ще завдасть нашій державі чимало бід.
Провокують конфлікти і зневіру
Гібридна війна ведеться повсюдно, не лише на лінії вогню. Нещодавно затримана злочинна високомобільна група продемонструвала можливості подібних груп, здатних швидко пересуватися територією країни й завдавати удари там, де їх не сподіваються. Тому українцям не варто розслаблятися – біда може статися будь-де.
Противник особливу увагу нині приділяє розпалюванню конфліктів на основі мови, міжетнічних відносин, суперечностей з іншими державами. Щоб не роздмухувати конфліктні вогнища, необхідно стримувати власні емоції, а реагувати на події зважено і вдумливо. Насамперед, дивитися – кому вигідне загострення відносин. А зрозумівши це, вибирати відповідну тактику поведінки.
За роки війни більшість українців дуже втомилася. Особливо „дістають” людей злидні, неможливість звести кінці з кінцями. А власті голосно обіцяють підвищення життєвого рівня, проте далі обіцянок справа не рухається. Віри обіцянкам вже немає, лише зростає зневіра. Скільки говорилося про те, що от-от почнуть зростати пенсії! Але з\’являється інформація, що і зростання для більшості пенсіонерів буде несуттєвим, і перспектив подальшого підняття пенсій не проглядається. Тож про яке покращення настроїв у суспільстві можна вести мову?
Освітня реформа вже проявила свій негативний бік, на черзі реформи –пенсійна і медична. Реформи завжди несуть великі потрясіння, і їхні позитивні результати проявляються далеко не відразу. Наразі ми бачимо буксування реформ, і чимало негативу, викликаного спробами їхнього запровадження. Успішними бувають ті зміни, які проводяться швидко і сприймаються суспільством позитивно. У нас же ситуація не така оптимістична.
І все ж рух вперед відбувається, хоча повільний і з періодичними відкатами назад. При владі залишаються старі сили, сформовані у часи Кучми. Найрозумніші їхні представники бачать, що традиційні потенціали вичерпані, необхідно створювати інші. Нові ж справи мають робити нові люди. А хто їх допустить до влади, де вкорінилися \”всі свої\”? Альтернативою цим \”своїм\” стає громадянське суспільство, що розвивається у складних умовах війни. В його надрах визрівають нові кадри, які візьмуть державу в свої руки й будуть виводити її з безладу і безнадії. Нині ж варто не втрачати віри у нашу кінцеву перемогу і бути готовими до нелегких випробувань. Якщо вистояли у 2014 році, коли армію довелося створювати з нуля, то вистоїмо і в більш сприятливих умовах.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
