Берлін, Мюнхен, Німеччина – На українців в Німеччині чекають зміни, про це сигналізує німецька влада. Але що саме зміниться і коли? Хто зможе залишитися в країні, а кому доведеться повертатися додому чи шукати прихистку деінде? Кореспондент RFI Українською поспілкувався з українцями в Мюнхені та Берліні. Вони — хтось під запис, а хтось ні — розказали про свої очікування та занепокоєння з приводу подальшого життя в Німеччині.
Красиві комфортні міста та високий рівень життя, розвинута економіка та гарна інфраструктура… Німеччина приваблює мігрантів та біженців із багатьох країн світу. Зокрема, і з України. Саме ФРН прийняла найбільше українців після повномасштабного російського вторгнення — нині таких понад мільйон сто шістдесят тисяч. А від початку було ще більше.
А ще в Німеччині щедра соціальна система: держава виплачує кожному дорослому біженцю, який ховається тут від війни, понад 500 євро на місяць. І ще по 300-400 євро на кожну дитину — залежно від її віку.
Водночас українці шукають роботу в Німеччині не так активно, як, наприклад, у Польщі чи Чехії, де біженцям майже нічого не платять.
Катерина Міляновська приїхала до Мюнхена в перші дні повномасштабної російської агресії і незабаром ініціювала створення української школи при Schlau-Schule — ми писали про цей проєкт тут. «Перший рік я не могла знайти вчителів на хорошу ставку, — каже пані Міляновська. — Бо вони сиділи з рахівницями і такі: “Так, а що нам 200 євро більше? Нащо нам це треба?”».
За даними DW, офіційну роботу в Німеччині торік мали близько 300 тисяч українців, які приїхали після повномасштабного російського вторгнення. Причому цей показник сильно зріс тільки торік, у другому півріччі.
І, вочевидь, зростатиме, адже ситуація для українців в Німеччині змінюється: просто сидіти на «соціалі» більше вже не вийде.
Членкиня баварської партії ХСС, українка Ольга Дуб-Бюссеншютт з початку повномасштабної російської агресії опікувалася політичним захистом українців у Німеччині. Пояснює, що зараз держава прямо всім говорить: «Якщо ви хочете інтегруватися в суспільство, ми дамо вам таку можливість — можливість працювати, інтегруватися, розвиватися. Але, будь ласка, скористайтеся цими можливостями, а не просто використовуйте наші соціальні системи».
Дочасні парламентські вибори в Німеччині оголили найбільші проблеми країни: економіка та міграція. «Німеччина дійшла до певної межі, — пояснює пані Дуб-Бюссеншютт. — Це не так стосується кількості мігрантів, як можливостей їх реальної інтеграції в німецьке суспільство. Але постають конкретні питання: скільки взагалі мігрантів і на якому рівні може інтегрувати Німеччина?»
Як зазначає політикиня, ці дебати про мігрантів частково стосуються і українців. Але не в культурному плані, а щодо інтеграції на ринок праці.
Серед партій, які пройшли до нового скликання Бундестагу, найбільш категорично про мігрантів висловлюється правопопулістська «Альтернатива для Німеччини» (AfD). Вона обіцяла відновити паспортний контроль на кордонах, зупинити міграцію та вигнати з країни всіх нелегалів. І, можливо, переглянути статус деяких приїжджих, які живуть та працюють у Німеччини на законних підставах.
Попри те, що в AfD майже немає шансів увійти до керівної коаліції, у Німеччині є суспільний запит на розв’язання проблеми мігрантів. І зробити це обіцяють переможці виборів — правоцентристи з ХДС\ХСС на чолі із Фрідріхом Мерцем. Він, найімовірніше, очолить новий уряд.
Другий чинник, який підживлює очікування змін для українців, — перспективи мирних переговорів із Росією, які криголамом просуває нова адміністрація США. Якщо в Україні офіційно скасують воєнний стан, то зникнуть підстави для Параграфа 24 — це розділ німецького законодавства, який передбачає захист для тих, хто рятується від війни.
Параграф 24 закриють не одразу після гіпотетичного перемир’я. Євросоюз затвердив програми приймання та захисту українських біженців до березня 2026 року. Але якщо після цього Брюссель не продовжить цього рішення, то кожна країна ЄС зможе сама визначати, що робити з біженцями.
Або працюй, або їдь додому
Віта Четверікова приїхала до Німеччини в квітні 2022-го і відтоді працює з молоддю у сфері неформальної освіти. Її місто нині в окупації, тому повертатися поки немає куди. Віта володіє німецькою, має офіційну роботу і готує документи, щоб продовжити жити в Німеччині вже на інших підставах.
Німеччина, як зауважує Віта, надсилає всім дуже чіткий сигнал: «Якщо ти працеспроможний, шукай роботу».
Залишитися в Німеччині після скасування Параграфа 24 зможуть ті, хто має роботу, — підтверджує Ольга Дуб-Бюссеншютт. Причому йдеться не просто про мініджоб (так у Німеччині називають часткову зайнятість. — Ред.), а про повну робочу ставку за нормальним контрактом.
Водночас, додає пані Дуб-Бюссеншютт, німецький уряд буде готовий піти назустріч українцям, коли йдеться про рівень зарплати чи спеціальності, за якими вони працюють. Хоча раніше це дуже суворо регламентували.
«Головне, щоб люди були зайняті і не залежали від джобцентру (аналог біржі праці. — Ред.). Це буде основна передумова — щоб вони не отримували соціальних виплат або практично їх не отримували», — каже Ольга Дуб-Бюссеншютт
І додає, що тим, хто може працювати, але без поважних причин не працює, — першим запропонують їхати додому. Принаймні в ті місця, де немає бойових дій.
Знайти роботу в Німеччині
Останні місяці українці справді пожвавилися, шукаючи роботу в Німеччині. Це відзначає і Катерина Міляновська: «Після того, як оголосили, що ось Параграф 24 закінчується і якщо будете працювати, усе буде гаразд, то я отримувала в день по 5-6 резюме. Просто на всі можливі і неможливі позиції. На мою позицію. На всі позиції мені відправляли. У мене були дні по 20 резюме».
Проте щоб знайти роботу, самого бажання замало. Зазвичай потрібне знання німецької хоча б на рівні В1. І це для низькооплачуваної праці. Що більшу зарплату пропонує роботодавець — то вищим повинен бути рівень знання мови.
Спершу влада відправляла українців на безплатні курси, і багато хто за цей час опанував німецьку. Але тепер таку опцію пропонують у виняткових випадках. Наприклад, якщо в людини вже є робота і їй потрібно або підвищити мовний рівень, або вивчити професійну лексику.
Вартість платних курсів, залежно від форми та рівня, може сягати 5 тисяч євро і вище. І в будь-якому разі ще треба скласти іспит.
Змінився і підхід до тих, хто вже вивчає німецьку, — зауважує Віта Четверікова. «Раніше ти навчаєшся на мовному курсі. Він складний. І ти такий: “Я не зміг. Можна я ще раз”. Тобі кажуть: “Окей, давай ще раз”. Зараз цього “ще раз” нема».
Але і високий рівень знання мови не гарантує працевлаштування. У Німеччині люди зазвичай працюють за спеціальністю. Тому багатьом доводиться пройти процедуру визнання дипломів, що не завжди швидко та просто.
Водночас і з визнаним дипломом влаштуватися на роботу за спеціальністю доволі важко, — продовжує Віта Четверікова. Йти працювати кудись у сервіс здається простішим, але і тут виникають труднощі.
«У мене, наприклад, узагалі немає ніякого диплома, — каже Катерина Генріх, українка, яка приїхала до Мюнхена після початку повномасштабного російського вторгнення. — Але я працюю».
Працевлаштуватися можна і без диплома, зауважує вона, але треба мати гарне портфоліо, досвід та принаймні якихось знайомих, які візьмуть на роботу.
Укласти робочий контракт із німецькою компанією для Катерини та багатьох інших українців видається складним завданням. Виходом для них може бути фріланс або оформлення індивідуальної підприємницької діяльності — аналог українського ФОП.
Оформити фріланс справді легше, — кажуть Віта та Катерина. Але це не завжди стабільне джерело доходів і не факт, що їх вистачить на житло, комуналку і щоденні витрати. Годі й казати про потребу забезпечувати дитину.
Оформити індивідуальну підприємницьку діяльність у Німеччині складніше, ніж в Україні. Але навіть це не гарантує продовження візи, каже Віта Четверікова. «Прямо на це питання ніхто не відповість, — пояснює вона. — Тобі скажуть: “Залежить від кількох обставин”. Тому, авжеж, краще, якщо в тебе є контракт із роботодавцем. А ще краще, якщо він не лімітований двома роками».
«Мені здається, у Німеччині взагалі не дуже сприяють підприємництву та фрілансу, — ділиться своїми відчуттями Катерина Генріх. — Їм набагато буде комфортніше мати людину на контракті і підтримувати такі робочі стосунки».
Водночас будь-яка форма працевлаштування в Німеччині краща, ніж жодної, — згодні всі співрозмовники. «Якщо ти не на “соціалі”, якщо держава тебе не підтримує, а ти підтримуєш державу податками, то до тебе питань нема, — резюмує Катерина Міляновська. — То просто тебе переводять на інший параграф».
Але на інший параграф не переводять автоматично, для цього потрібно подати документи у відповідні структури. Краще б це зробити заздалегідь, — радить Катерина. Кілька її співробітниць уже оформили робочу візу. Сама пані Міляновська теж подала відповідні документи. Каже, зараз це зробити набагато комфортніше, ніж буде потім: «Ти заходиш туди, а там ти одна і чотири жіночки. І вони тобі раді, і вони тобі допоможуть… У них зовсім інше ставлення».
Що робити молоді?
Усе те саме загалом стосується української молоді в Німеччині. Щоб залишитися в країні, треба там навчатися — і для цього можна отримати студентську візу.
«Молодь, із якою ми працюємо, зараз взялася за руки і ноги і дуже багато навчаються, — каже Віта Четверікова. — Щоб далі йти у виші, їм треба відповідний мовний рівень. А далі або практику проходити, або складати іспити».
Діти до 15 років у Німеччині повинні навчатися в німецьких школах, незалежно від країни походження та рівня знання мови. Виняток зробили для українських учнів 10-11 класів — їм дозволили довчитися в українських школах. Причому в Німеччині визнають українське свідоцтво про середню освіту, — зауважує Катерина Міляновська. Його потрібно перекласти, апостилювати — і можна вступати до різних німецьких установ. Проте це не обов’язково університет.
«У Німеччині немає такого, як в Україні, що всі побігли по університетах, — пояснює Катерина Міляновська. — Університетська освіта — це наукова освіта».
Замість університету, випускники шкіл здебільшого продовжують освіту в системі «Ausbildung». Це навчання конкретній спеціальності, яке може тривати від року до трьох із половиною. Щось середнє між українським коледжем та бакалавратом, — пояснює Катерина Міляновська.
«Коли ти їм (німцям. — Ред.) говориш “магістр із бухгалтерії” — це смішно. Магістр із укладки шиферу — це теж смішно. У них є порядок спеціальностей. Тобто не потрібно бути науковцем у темі бухгалтерії», — зауважує пані Міляновська. І додає, що в Україні професійна освіта має спрямування трудове, робітниче. У Німеччині ж такого немає.
Нині в українській школі при Schlau-Schule, яку очолює Катерина Міляновська, навчається близько 170 учнів. Це 10 та 11 клас, яких тут готують до вступу. Але наступного року буде останній набір — проєкт закінчується.
«Якщо все буде спокійно, то красти дітей на шостому-сьомому році з німецької системи освіти абсолютно непорядно і невдячно», — пояснює Катерина Міляновська. До того ж між українською та німецькою освітніми програмами дуже великі розбіжності, і це дається взнаки.
Українське відділення при Schlau-Schule готується переформатуватися, щоб допомагати українській молоді з іншим. Але саме шкільного компоненту тут більше не буде.
“Єдине, де я бачу, що ми маємо продовжувати, — це якщо буде ще одне повномасштабне вторгнення, — додає пані Міляновська. — І тоді буде ще одна хвиля біженців. Але я щиро сподіваюсь, що цього не станеться. І тому я з задоволенням, із усмішкою на вустах закрию шкільний проєкт через два роки».
Хто повернеться, а хто ні?
Водночас є ті, хто, навіть маючи роботу в Німеччині, готуються повернутися до України. «Я можу точно сказати, що четверо людей із наших двадцяти рівно в момент, коли буде перемога, зберуть речі і поїдуть», — каже Катерина Міляновська.
Також, за її словами, повертаються і багато випускників. Так, із 22 учнів першого випуску повернулися п’ятеро, із другого — ще приблизно восьмеро-десятеро. «Деякі учні кажуть. “Я краще в український виш поступлю і буду робити дрони, буду робити щось корисне для країни”», — резюмує пані Міляновська.
В оточенні Катерини Генріх та Віти Четверікової теж чимало людей, які не планують жити в НІмеччині після закриття Параграфу 24. «Але багато хто повертається, тому що не розуміють, як далі, — пояснює пані Четверікова. — Або розуміють, що прибиральниками ніби спробували і далі не хочуть. Вони думають: “Краще поїду додому під обстріли, але хоча б у мене там моя квартира, у мене там мій чоловік”».
Головне питання, яке турбує багатьох українців у Німеччині, що буде з тими, хто не може працювати. Наприклад, багатодітні матері або ті, хто доглядає за хворими родичами.
Так, знайома Катерини Міляновської має дитину із серйозною хворобою. В Україні, каже пані Міляновська, із такою ради не дають. А в Німеччині — допомагають.
А ще багатьом українцям просто нема куди повертатися. Їхні міста або зруйновані, або під російською окупацією.
Про це ще нічого не кажуть, зауважує Віта Четверікова. Проте вона сподівається, що коли і справді дійде справа до ухвалення рішень, німці матимуть індивідуальний підхід до кожного випадку.
«Я не думаю, що Німеччина дуже різко обріже будь-яку допомогу, — каже пані Четверікова. — Просто ці ворота звузяться. Не вийде просто сидіти і не думати».
І додає, що в будь-якому разі відчуває вдячність до Німеччині за те, що вона вже три роки так сильно підтримує українців.
peredplata
