Україна нині переживає один з найвідповідальніших моментів своєї історії. Вперше за декілька століть українці можуть повністю звільнитися від московської залежності у різних сферах життя – політичній, економічній, військовій, нарешті – духовній. На фінішну пряму виходить складний процес створення незалежної від Московського патріархату Української Помісної Православної Церкви, що має велике значення для звільнення мільйонів православних українців від диктату Кремля і Лубянки, які використовують церкву для духовного закабалення нашого народу. Проте без бою тут Москва не відступить, і всім нам потрібна велика витримка і холодний розум, щоб цей бій виграти.
Агонія “Третього Риму”
Одним з головних міфів, на яких тримається Росія, є міф про “Москву – Третій Рим”. Йому більше років, ніж Російській імперії, адже зародився він після того, як 1453 року турки захопили Константинополь – центр східного християнства і “Другий Рим”, зробивши його ісламським Стамбулом. Московські правителі вирішили, що головними захисниками справжнього християнства тепер будуть вони, і назвали свою столицю “Третім Римом”.
Цей міф використовували для загарбницьких цілей, захоплюючи чужі землі під приводом “захисту православних” від католиків, мусульман і хто знає, ще кого. І долучали до Російської православної церкви (РПЦ) православних українців, білорусів, грузин, молдаван… У підсумку РПЦ стала найбільшою у світі серед всіх православних церков за кількістю вірян. Тут “Третій Рим” вирішив встановити власне панування у світовому православ’ї, позбавивши Вселенського патріарха статусу “першого серед рівних”, який йому належить за древньою традицією.
Путін розгорнув боротьбу за відродження імперської величі для російської держави, а Гундяєв (він же московський патріарх Кирил) – за своє панування над світовим православ’ям. І обидвоє наштовхнулися на серйозний опір, причому на заваді московським імперським планам насамперед стала Україна. Й у цьому протистоянні українці зуміли знайти сильних союзників, разом з якими добиваються помітних успіхів. Зокрема, Вселенський патріарх Варфоломій ретельно підготувався до опору і наносить “Третьому Риму” дошкульні удари, оправитися від яких той не може.
Видно, що до рішучої битви Константинополь готувався давно. До своїх архівів він допустив російських істориків, разом з якими працювали і церковні історики Вселенського патріарха. Вони виявили, що Москва ніколи не отримувала від Константинополя головного документу, який повинна мати будь-яка незалежна православна церква – Томосу Вселенського патріарха. А це означає, що РПЦ не є церквою у канонічному розумінні цього слова, а лише самопроголошеною сектою без Божої Благодаті. І цей факт нині оприлюднено, коли Вселенський патріарх прийняв рішення надати Томос Українській Помісній Православній Церкві.
Те, що РПЦ не є церквою у головному розумінні цього слова, мимоволі підтвердив і сам Путін. У відповідь на останні церковні події він скликав у Кремлі нараду за участю глав силових відомств. За Конституцією РФ церква відділена від держави, то чому церковні питання мають вирішувати керівники Федеральної Служби Безпеки, Головного Розвідувального Управління Генерального Штабу Збройних сил РФ, Служби зовнішньої розвідки? Напрошується висновок, що РПЦ є однією з російських спецслужб, лише дуже добре замаскованою…
Якщо проаналізувати її діяльність в Україні, то побачимо чимало фактів, які підтверджують такий висновок. Московські попи вели антиукраїнську пропаганду, у їхніх храмах на Донбасі переховувалася зброя для російських найманців з числа місцевого населення, а особисту охорону Гіркіна-Стрєлкова, який розпочав криваву війну в тому регіоні, складали монахи підлеглої Московському патріархату Святогорської лаври. До речі, саме цей офіцер російських спецслужб, замаскований під “історика-реставратора”, у часи Януковича супроводжував патріарха Кирила в його поїздках до Києва.
Попи Московського патріархату відмовлялися відспівувати загиблих українських воїнів, і навіть демонстративно не вставали, коли на урочистих заходах весь зал вшановував пам’ять героїв. А що вони робили постійно – це відправляли до Москви величезні кошти, зібрані православними українцями, і цим фантастично збагачували і патріарха Кирила, і всю верхівку РПЦ. Москві здавалося, що так буде продовжуватися вічно. Проте раптом Україна почала швидко будувати власну канонічну православну церкву, чим поставила хрест на довгій історії “Третього Риму”. Тому спецслужба РПЦ вдаватиметься до будь-яких чекістських провокацій, щоб відтягнути агонію “Третього Риму”.
Не піддаватися неконтрольованим емоціям!
Російські політичні психологи детально дослідили нашу масову психологію й навчилися використовувати її негативні риси. Українці швидко запалюються і піддаються ейфорії, у багатьох випадках сприймаючи бажане як дійсне. Чимало наших земляків впевнено, що Українська Церква вже має Томос від Вселенського патріарха, а не лише обіцянку його надати, і то у разі виконання дуже непростих вимог. Крім цієї обіцянки, хвалитися поки що ранувато: доконаним фактом є визнання канонічності Київської митрополії (незаконно долученої до РПЦ у XVII ст.) і зняття московської анафеми з Філарета і Макарія. Але їхні титули патріарха і митрополита у документі не названі, що означає – Вселенський патріарх ці титули за ними не визнав. А підготовку Об’єднавчого собору доручено двом екзархам, призначеним в Україну з Константинополя.
Що це означає? Поки що повну перемогу Константинопольського патріарха над Московським – українське православ’я перейшло під управління тієї церкви, від якої за князя Володимира отримало хрещення. РПЦ вже втратила велику кількість вірян і церковних приходів, й не може претендувати на першість у світовому православ’ї. Тож Вселенський патріарх не має причин спішити із наданням Томосу українській церкві – нинішній стан його цілком задовольняє.
Невдовзі патріарху Варфоломію доведеться вирішувати проблеми, які відволікатимуть його увагу від України. Насамперед, визнання автокефалії Македонської православної церкви, і ще болючіші проблеми. Московська агентура взяла курс на розкол Константинопольського патріархату, підтримуючи ту частину ієрархів, яка намагається створити Турецьку православну церкву з приходів, що нині належать Константинопольському патріархату. І не шкодують гроші росіяни для розколу Елладської православної церкви, підтримуючи відколоту від неї Істинно православну церкву старого календарю (у Греції). Елладська церква днями заборонила московським попам відвідувати Афон – коли викрилася спроба Москви підкупити афонських монахів, щоб через них проштовхувати свої інтереси.
Коли українці побачать, що справа з отриманням Томосу загальмувалася, то з ейфорії кинуться у протилежну крайність – повне розчарування. Цим неминуче скористається ворог, який штовхатиме розчарованих людей на непродумані дії. Насамперед – насильницьке захоплення храмів і монастирів, контрольованих УПЦ Московського патріархату. Москва має величезний досвід розпалювання кривавих конфліктів на етнонаціональному і релігійному ґрунті, і обов’язково намагатиметься його використати. Перші сутички вона планувала на 14 жовтня, але українці виявилися готовими протистояти провокаторам, тому тим не вдалося організувати штурм Києво-Печерської лаври радикалами або зіткнень православних бабусь із молодими хлопцями, які провели марш на відзначення чергової річниці УПА.
Маємо чітко зрозуміти: час працює на нас, нині головне – скликати Об’єднавчий Собор і створити єдину церкву. Росіяни не можуть зрозуміти, чому цю ідею в України підтримує не лише значне число православних, але й католики, протестанти, вірні інших конфесій і навіть атеїсти. Тож вбачають у ній “чергову інтригу Ватикану” або “єврейську змову”. А підтримують, тому що розуміють – російське православ’я у сучасному вигляді є слугою путінського режиму, й з-під його впливу необхідно виходити якнайшвидше. Створення єдиної церкви повинно проходити мирно, у рамках вітчизняного законодавства. Закликають до насильства або прямі агенти ворога, або відверті дурні. Ми ж маємо спочатку думати, а потім діяти. причому діяти рішуче і послідовно. Правда і справедливість на боці України!
,
peredplata
