\”Третя хвиля\”, або Теорія поколінь в українській політиці

"Третя хвиля", або Теорія поколінь в українській політиціЗахідні маркетологи вже давно й успішно послуговуються теорією поколінь для визначення смаків і преференцій різних суспільних груп. Достатньо цікавою ця теорія є й у контексті політики, що цілком проявляється й у політиці українській на рівні цілком реальних конфліктів поколінь.

Справедливості заради треба відзначити, що ще мислителі епохи Відродження, зокрема Віко, вважали історію та суспільний розвиток наслідком зміни поколінь, їхніх знань та досвідів.

На початку 90-х двоє вчених – демограф та економіст Нейл Хоув та історик Вільям Штраус – окремо один від одного почали цікавитися, як проявляються окремі покоління в загальній картинці соціуму, та чітко описали особливості поколінь своїх сучасників, які складають теперішні суспільства.

Дослідники брали за основу не вік людей – а цінності, які існують на рівні підсвідомості й закладаються до 12-14 років через виховання, освіту та навколишню соціальну, економічну, політичну та технологічну ситуацію.

Теорію поколінь можна розкласти на прикладі української політики, або представників політичних еліт. Це дає можливість, серед іншого, і прогнозувати наступні зміни.

1. Мовчазне покоління. Народжені в 1923-1943 роках

В українській політиці до цього покоління належали обидва перші президенти – Леонід Кравчук, 1934-й рік народження, та Леонід Кучма,1938-й.

Представників мовчазного покоління формували події найбільших катаклізмів 20 століття: Друга Світова війна, сталінські репресії, відбудова зруйнованого світу. Відповідно, в основі їхніх цінностей: терпіння, працелюбство, дотримання законів та правил, повага до посад і статусів, честь та відданість.

Це – необхідні вміння для того, аби будувати нове. Відповідно, їх відрізняє вміння працювати в колективах, які є ієрархічно побудованими, і вміння створювати нові системи. Вони віддані родині – бо вона була головною можливістю для виживання.

Кравчук та Кучма мали добру радянську школу: один як ідеолог, інший – як \”червоний директор\”; один добре розумів, як працюють цінності та ідеологічні установки в суспільній системі, інший розумівся на технологічних системах, як, наприклад, великий завод.

Відтак, не дивно, що саме із Кравчуком у житті країни пов\’язаний етап усвідомлення цінності державності, а з Кучмою – створення базових систем: від фінансової до політичної.

2. Покоління бебі-бумерів або переможців, 1943-1963

Власне, саме це покоління сьогодні визначає українську політичну реальність, оскільки до нього належать екс-президент Віктор Ющенко, 1954 рік народження, нинішній Віктор Янукович, 1950-й, і його основна суперниця Юлія Тимошенко, 1960 рік.

Ці люди формувалися в період становлення СРСР як супердержави, радянської \”відлиги\”, підкорення космосу, гарантованої стандартної освіти та медичного обслуговування.

Відповідно все це сформувало в них чітко виражену психологію \”переможців\” та дало можливість закласти зацікавленість в індивідуальному розвиткові, лідерські якості, оптимізм, культ успіху та молодості. \”Переможці\” полюбляють апелювати до колективної свідомості, уміють гуртувати довкола себе людей, створювати рухи чи стабільні електоральні поля. Це настрій та дух їхньої молодості.

Для цих людей немає непереборних бар\’єрів, кожен бар\’єр – це особистий виклик. Вони просто націлені на подолання проблем та обов\’язкове досягнення результату, до того ж є \”трудоголіками\”. Головне для \”переможця\” – перемога, і він спроможний не зупинятися ні перед чим.

Янукович та Тимошенко – яскраві представники свого покоління. Обом удалося створити сильні політичні команди та стати в них лідерами, що приймають остаточні рішення, обоє вміють працювати з електоратом, обоє заточені на жорстку політичну боротьбу та вміють досягати поставлених цілей.

Але не дивно, що ці цілі більш орієнтовані на боротьбу як процес заради перемоги, а не на створення та будівництво систем державного рівня.

Запекла боротьба – їхня стихія, і в цьому сутність реалізації їхніх цінностей.

Не дивно, що із цим поколінням політиків, котрі спроможні демонструвати яскраві перемоги, дуже важко зіставити тих, хто має їх змінити.

3. Покоління \”Х\” або Невідоме покоління, 1963 – 1983

Саме до цієї групи належать як представники опозиції – Арсеній Яценюк, 1974, Віталій Кличко, 1971, так і група \”сім\’ї\” – Арбузов, 1976, Клименко, 1980, і нові \”надії\” Ахметова Королевська, 1975 та Вілкул, 1974-й рік народження.

Цінності найбільш типових представників цього покоління формувалися в непрості часи розвалу СРСР, війни в Афганістані, поширення наркотиків та СНІДу, тотального дефіциту.

Їхні батьки з покоління \”бумерів\” щиро вважали, що всі складнощі, які виникли в житті їхніх дітей, мають зробити їх сильнішими. Відповідно, представники-ікс мали ранній досвід самостійного життя, що зумовило їхню самостійність, але й індивідуальність, спроможність покладатися лише на власні сили та власний досвід.

Одна з відмінностей покоління – постійна готовність до змін. Адже соціально політичним тлом у часи їхнього формування були постійні зміни політичної, економічної та соціальної систем. Це дає гнучкість характеру, що добре для бізнесу – але не дає віри та спроможності будувати стабільні системи, що не надто корисно для політиків.

Проблема для представників Х в політиці – спроможність працювати в політичних командах через їхню індивідуалістичність, особливо, якщо в командах опиняються переважно люди з іншого покоління.

Це добре помітно на прикладі Арсенія Яценюка та його складних стосунків із фракцією й партією Тимошенко. Його власний \”Фронт змін\” складався переважно зі значно молодших людей, більш зрозумілих Яценюку. \”Ближнє коло\” Віталія Кличка теж складається переважно з Х, знову-таки, більше йому зрозумілих і комфортних.

Ще одна проблема – недостатність патріотизму. \”Ікси\” підсвідомо не вірять у сильні державі, бо така руйнувалася на їхніх очах. Вони більше глобалісти, які не люблять бар\’єрів та правил, у які теж не вірять до кінця.

Вони цінують час, бо розуміють як швидко може все змінюватися, тому спроможні постійно діяти. Проте, ці дії більше спрямовані на самовираження, аніж на системну роботу, покликану будувати політичні та соціальні системи, або ж на очевидні перемоги.

4. Покоління \”Y\”, або покоління Великого пальця, 1983 – 2000

Це люди, основний вплив на формування яких мали інформаційні технології. Навіть їхня назва йде від їхнього захоплення гаджетами, та користування великим пальцем для спілкування через sms.

Розподіл на реальність та віртуальність для них достатньо умовний: вони можуть жити в комп\’ютерних іграх, соціальних мережах, блогопросторі так само, як і в реальному житті, яке для них є лише фоном для самовираження у віртуалі.

Формування цієї групи відбувалося в часи терактів та епідемій, відтак це зумовило їхнє прагнення до постійного бажання отримувати задоволення від життя та зневіру в довгу перспективу.

Вони хочуть усе й відразу. Батьки намагалися компенсувати їм те, що недоотримали у власному дитинстві, що зумовило їхнє значно менше розуміння такого поняття як обов\’язок на противагу поняттю \”мої права\”.

Вони добре орієнтуються в моді. Вони самі й створюють моду: на гаджети, які не можна не мати, на припустимі стилі одягу, на спосіб життя. Це покоління економить гроші для купівлі айфонів, навіть якщо в них не вистачає на харчі.

Якщо вам вдасться потрапити в модний тренд – ви зможете достукатися до \”ігреків\”. У противному випадку ваші складні тексти чи інші неприйнятні способи передачі інформації для покоління \”sms\” не матимуть жодного впливу.

Це люди інфографічних схем та фотожаб, коротких відеороликів і смайлів як виразників їхніх емоцій. Урешті, і емоції переважно обмежені тими, які записали в айфонах.

Вони прагнуть не так глибини, як швидкого задоволення.

Поки що представники цього покоління не надто представлені в політиці. Вони загалом не надто зацікавлені в цій сфері діяльності, яка має справу з реальністю, з виборцями, які в переважній більшості є зовсім іншими, із тривалим процесом.

Вони віддають перевагу коротким кампаніям, переважно в інтернеті. Вони спроможні вийти й щось зробити в реалі, якщо цьому передуватиме креативна кампанія в інтернеті, яка зробить подію модною.

Але це має бути щось дуже коротке, креативне та зрозуміле цінностям Y. Наприклад, прибирання парку як прояв екологічної свідомості на тлі зміни клімату, збір батарейок для утилізації, флеш-моб за дотримання прав представника спільноти.

Їм важливо не так боротися за самореалізацію, як самовиражатися в спільноті, сформованій соціальною мережею. Вони не вірять у держави, бо мають усі можливості спілкуватися з усім світом. Вони – тотальні глобалісти, для яких патріотизм притаманний лише тоді, коли його вдається зробити модним. Вони не визнають класичних масових медіа, тому живуть інтересами своїх вузьких груп.

Це дуже фрагментоване покоління, без єдиних базових політичних поглядів. Їм простіше казати: \”я не цікавлюся політикою\”, аніж спробувати розібратися в складних політичних та економічних системах. Їм простіше створювати комп\’ютерні програми.

Відтак, їм не так важливо ставати політиками, бо важливо мати повагу та визнання якомога більшої кількості людей \”свого кола спілкування\”, яке для них є зоною комфорту. Вони дуже не хочуть залишати цю зону комфорту. А тому зовсім не прагнуть іти до виборців, аби в чомусь їх переконувати.

* * *

Сьогодні ми всі є свідками, коли покоління Х намагається конкурувати за владу з поколінням \”бумерів\”-переможців.

Вони, з одного боку, змушені шукати підтримки в молоді Y, яка є зовсім іншою, зацикленою на собі та власному віртуалі, не спроможною до масової мобілізації в реалі в тривалих кампаніях. А з іншого боку, мають конкурувати зі старшими та досвідченими \”переможцями\”, для яких боротьба – це природна стихія.

Їм доводиться знаходити однодумців у власному середовищі зрозумілих їм індивідуалістів, не спроможних до колективних дій та критично налаштованих, або вдавати із себе спроможних перемагати.

Саме тому зміна виглядає доволі блідою та несистемною.

Представникам Х, які хочуть змагатися в найбільш конкурентній політичній сфері, треба вчитися працювати в колективах, будувати самодостатні системи, ставитися до грошей як до ресурсу, а не як до цілі, учитися ставити конкретні завдання та досягати конкретних перемог. З іншого боку, їм треба бути креативними, використовувати новітні технології, учитися жити в соціальних мережах, створювати моду на свої заходи та себе самих.

Але на їхньому боці основний ресурс – час.

Як показує теорія поколінь, зміни все одне відбуваються, зумовлені цілком об\’єктивними причинами життєвих циклів.

Це означає, що ближчий час усе одне \”посуне\” від влади \”бумерів\”-переможців та буде змушений слугувати поколінню Х.

Вікторія Сюмар, спеціально для УП

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.