Наприкінці січня в Офісі президента відбулася закрита зустріч. Одна з соціологічних служб презентувала для Володимира Зеленського і людей з його найближчого оточення велике дослідження суспільних настроїв.
Подібні опитування Офіс замовляє регулярно, але цього разу результати були для присутніх досить несподівані.
Як переконують одразу три співрозмовники УП, знайомі з ходом презентації, особливий інтерес у команди Зеленського викликало кілька показників.
По-перше, дослідження показало збільшення кількості людей, які хочуть закінчення війни навіть ціною якихось компромісів із агресором.
По-друге, політична динаміка демонструвала очевидні тренди: падіння підтримки влади і президента й одночасне зростання рейтингів головкома ЗСУ Валерія Залужного і його ще навіть не існуючої партії.
В Офісі засумнівалися в достовірності даних опитування, суворо попросили ніде їх не публікувати й людям із команди і тим, поза вузьким колом найближчих, опитування не показали.
Презентація відбулася 24 січня. А вже 29-го Зеленський запросив на Банкову Залужного і запропонував йому знайти для себе якусь нову посаду в команді.
Президент уже не раз за свою каденцію проводив подібні розмови, і всі попередні рази його опоненти, чи то прем’єр, а чи генеральний прокурор, завжди погоджувались піти. Залужний став першим, хто на таку пропозицію відповів відмовою.
Існує велика спокуса сприйняти дві згадані зустрічі в Офісі як причину і наслідок. Але це було б великим спрощенням.
“Українська правда” вирішила розібратись, як і чому президент Зеленський шукає заміну Залужному та які це може мати наслідки для політики, армії та країни загалом.
Перша відмова: як умовляли Залужного
29 січня Валерій Залужний збирався обговорювати плани війни на 2024 рік із міністром оборони Рустемом Умєровим та президентом Володимиром Зеленським.
Для підтвердження фактажу й власних аргументів Залужний взяв із собою папки з документами та розрахунками Генштабу. Спершу він окремо зустрівся з міністром оборони. Після чого головнокомандувач Збройних сил України разом із Умєровим поїхали на Банкову.
Розмова президента з Валерієм Федоровичем була напрочуд спокійною. Але геть не стосувалася планування війни. Зеленський прямим текстом повідомив Залужному, що вирішив переформатувати військову команду, зокрема замінити головкома ЗСУ.
Для Валерія Федоровича слова президента не стали сюрпризом. Ще раніше Зеленський критикував головкома на Ставках. Через це у військових та політичних колах понад рік обговорювали можливість заміни Залужного на командувача Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковника Олександра Сирського.
На зустрічі 29 січня Зеленський не називав прізвища того, хто може стати новим головнокомандувачем ЗСУ. Але дав зрозуміти, що найближча команда, яка працювала із Залужним, повинна піти разом із ним. Передусім ішлося про начальника Генштабу Сергія Шапталу.
Крім того, свої посади та вплив мали б втратити люди з найближчого оточення Залужного, які у внутрішній лексиці ОПУ входять до категорії “порохоботи”. Це, наприклад, особистий помічник Залужного Костянтин Бушуєв чи головний радник – генерал Віктор Назаров.
Президент запропонував Залужному знайти для себе нове місце. Як варіант – стати радником з питань модернізації війська.
У відповідь головком подякував Зеленському “за щирість”, але від пропозиції відмовився. Як і від прохання самостійно писати заяву на звільнення. Мовляв, якщо Верховний головнокомандувач вирішив замінити головкома ЗСУ – це його компетенція і має бути саме його рішенням.
Того ж таки вечора Валерій Федорович попередив керівний склад Генштабу про можливе звільнення найближчим часом і запропонував пошукати якесь місце на майбутнє.
Впродовж тижня після зустрічі з президентом Залужний та його люди прожили в очікуванні відставки. Весь цей час Офіс президента та міністр оборони Умєров все ще намагалися вмовити головкома “пошукати собі місце” в команді.
Під час однієї з розмов пропонували навіть позицію посла в одній з країн НАТО.
“Але тут же виявилося, що пропозиція нереальна. Тому що посол може бути виключно цивільним, а Залужний – військовий генерал. Тобто йому треба для цього звільнитися, а в нас воєнний стан, це неможливо“, – діляться з УП джерела з оточення головнокомандувача ЗСУ.
За даними УП, в Генштабі очікували на появу указів про відставку Залужного та Шаптали в п’ятницю, 2 лютого. Напередодні видання “The Washington Post” з посиланням на власні джерела написало, що уряд України поінформував Білий дім про рішення Зеленського змінити головкома ЗСУ.
За даними WP, у Білому домі не підтримали плани президента України, але й не заперечували, визнавши, що Зеленський має таке право.
Того дня, за даними УП, у Службі безпеки України попередили працівників бути готовими до можливих заворушень у Києві. Деякі з чинних комбатів і комбригів у ЗСУ тоді ж отримали від СБУ прохання уважніше стежити за особовим складом, щоб ніхто не залишав позицій і не планував якихось переміщень.
Але відставка не відбулася. Натомість 2 лютого Володимир Зеленський зібрав Ставку, куди запросив і Залужного.
Присутні обережно придивлялися до президента й головнокомадувача Збройних сил. Коли обговорення дійшло до ситуації на фронті, Зеленський звично передав слово Валерію Федоровичу.
“Люди прийшли трохи напруженими, але вони обидва поводилися так, наче нічого не сталося – от просто Ставка як Ставка. Коли Залужний закінчив, Володимир Олександрович навіть оком не мигнув, подякував і передав слово далі по напрямках”, – описує УП обстановку один із членів Ставки.
Після її закінчення президент опублікував пост у Telegram в абсолютно класичному для нього стилі: “Провів засідання Ставки, обговорили українське виробництво дронів, снарядів, ситуацію на фронті, енергетику та будівництво фортифікаційних споруд”.
Ситуацію із Залужним ніхто з влади після того не коментував. Вперше факт роздумів над заміною Залужного Зеленський визнав в інтерв’ю італійському телеканалу RАІ, яке вийшло у ніч з 4 на 5 лютого. І там нічого не було сказано прямо, навіть саме прізвище Залужного не звучало.
Натомість президент почав говорити про “велике перезавантаження”, першою жертвою якого вже встигла стати міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна. Про потребу її звільнення у фракції “Слуга народу” говорять вже декілька місяців.
Спроба замаскувати відставку Залужного “великим перезавантаженням” загалом зрозуміла. Але навряд чи вона зможе змістити фокус уваги зі звільнення людини з найбільшим рівнем довіри в країні, як того хочуть в ОП.
Сумнівно, що цьому допомогли б і недолугі спроби орієнтованої на Офіс мережі впливу, яка прагне очорнити Залужного чи видати його відставку як вимогу Штатів.
За даними УП, в ході нещодавнього візиту заступниця держсекретаря Вікторія Нуланд дала зрозуміти, що Вашингтону не подобається ідея з відставкою Залужного. Однак публічно Білий дім вустами помічника Байдена з питань нацбезпеки Саллівана сказав, що це чисто українське внутрішнє питання.
“Заміна станеться днями. М’яко, не так, як всі собі уявляють. Все буде спокійно. Та й Залужний вже внутрішньо прийняв, що точно йде“, – підсумовує УП один із високопоставлених представників команди Зеленського.
“Валерію Федоровичу точно не потрібні жодні мітинги чи заворушення. Якщо, не дай Бог, хтось щось почне робити, то він тут же вийде із закликами, що “якщо комусь кортить продемонструвати героїзм, то йдіть на фронт“”, – пояснює УП один із співрозмовників у Генштабі.
Відставка Залужного: причини
Загалом звільнення головкома виглядає як питання вирішене. Але це не робить його більш зрозумілим для широкого загалу.
Комунікативний максимум, на який спромоглась медійна команда влади за час з 29 січня, зводиться до туманної заяви Зеленського про “перезавантаження” (кого? чому? коли?) і не менш загальних фраз Михайла Подоляка про “стагнацію ситуації”.
В ефірі “єдиного марафону” 5 лютого радник ОП заявив про потребу “аудиту війни за два роки” і прийняття кадрових рішень за його наслідками. І це той самий Подоляк, який ще в грудні запевняв, що будь-які розмови про кадрові зміни в керівництві ЗСУ і Генштабу – це ледь не російська ІПСО.
Звідки і коли у Зеленського з’явилися думки про заміну головкома? “Українська правда” досить детально писала про це наприкінці минулого року.
Засадничі ж причини самого конфлікту лежать на перетині політики і війни. Сам президент в інтерв’ю виданню “The Sun” так описав природу напруги між ним і Залужним:
“Якщо ви керуєте війною, маючи на увазі, що завтра ви будете займатися політикою або виборами, то на словах і на передовій ви поводитеся як політик, а не як військовий”.
Президент як політична фігура дивився і дивиться на війну не лише як на проблему безпекову, але й як на чисто політичну. Війна – визначальний фактор політики, саме від її результату залежатиме політичне обличчя України.
Зеленський до останнього намагався бачити в Залужному елемент своєї вертикалі. Вона мала забезпечити результат на війні, який потім президент конвертував би у політичні рейтинги.
Аналогічно Зеленський дивиться, до речі, й на всіх інших у своїй команді, чи то мова про звичайних чиновників, чи то йдеться про силовиків, міністрів та депутатів – усі вони мають працювати на його результат.
“Із Залужним очевидна річ уже досить довгий час: Зеленський не може ним керувати. Залужний просто слухає, вдає, що почув, а потім робить те, що сам вважає правильним. Коли готували контрнаступ, то таких історій було маса і з розподілом зброї, і з плануванням, і з чим завгодно”, – пояснює один із членів команди Зеленського.
“Але коли головком уже відкрито почав займатись політикою і писати свої колонки в західних медіа, то стало очевидно, що він явно вийшов за межі чисто військової роботи. Саме тоді у президента вирішили, що треба якось рухатись”, – додає співрозмовник.
Кажучи простіше, управлінська воєнна криза в стосунках Зеленського – Залужного посилилась накладанням на чисто політичну площину. Особливо після того, як велика наступальна операція на півдні не дала запланованих результатів.
Згідно з непублічним консенсусом в українському суспільстві, військових не критикують за якісь нереалізовані задуми. Тому, коли кричуще “оптимістичні” плани контрнаступу дали набагато скромніші результати, рівень підтримки ЗСУ фактично не зазнав змін.
А от політична верхівка сповна відчула наслідки невідповідності між накрученими в “марафоні” очікуваннями від контрнаступу і його реальними здобутками.
Згадані у вступі соціологічні тренди – стабільна підтримка у військового Залужного і таке ж стабільне падіння в політика Зеленського – якнайточніше ілюструють цю тезу.
В ОП свято переконані, що Залужний здобуває політичну вагу на ресурсах президента, а весь негатив перетікає до Зеленського. Ситуація для останнього, м’яко кажучи, загрозлива. Й іншого виходу, як шукати Залужному заміну, на Банковій не бачать.
Станом на час написання статті, за даними УП, у Зеленського розглядають дві кандидатури на пост головкома. Перша – керівник ГУР Кирило Буданов, друга – командувач Сухопутних військ Олександр Сирський.
Призначення Буданова, очевидно, легше провести медійно. Він організував не одну блискучу диверсійну операцію, але в замкненій системі ЗСУ ніколи не планував масштабних операцій. Тому це призначення може бути сприйнято неоднозначно.
Натомість Сирський, який дав за життя півтора великих інтерв’ю, в Збройних силах уже зараз командує обороною на величезних секторах. Але за командувачем Сухопутних сил стійко закріпилася слава людини, для якої виконання задач важливіше за кількість покладених для цього життів.
У конфігурації з командою кількох реальних бойових, прогресивних комбригів призначення Сирського видається більш реалістичним.
Сам же Залужний, за даними УП, оголосив своєму найближчому оточенню, що в разі відставки збирається зайнятися своїм здоров’ям. І, можливо, розпочати викладацьку діяльність.
***
Якими б врешті не були причини потенційної відставки головкома Залужного, головне – які наслідки вона матиме.
По-перше, вже зараз, через розтягування процесу звільнення на невизначені тижні, спостерігаються проблеми з прийняттям важливих рішень і на рівні Генштабу, й на рівні нижчого командування.
Армія не знає, чи виконувати команди людей, чий статус зараз підвішений, чи варто слухати тих, хто поки що головним не став. У ситуації, коли противник чинить постійний тиск на всіх фронтах, цей стан справ може стати фатальним для керованості військом узагалі.
“Ситуація дуже складна, видається дуже мала кількість боєприпасу. Генштаб нічого зараз не хоче вирішувати. А для військ ця пауза – це катастрофа“, – скаржаться УП співрозмовники однієї з бригад на Авдіївському напрямку.
По-друге, політичний процес може зазнати кардинальних змін. Тільки, на відміну від 2019-го, Володимир Олександрович опиниться не в ролі того, хто бореться проти системи, а того, проти кого борються.
Звільнення без пояснення найпопулярнішого військового командувача в країні завдасть удару по довірі всій владі. І в перспективі може перетворити Залужного на потужну політичну фігуру.
В разі якщо головнокомандувач піде в політику і зможе залишитися публічним, ця зміна буде настільки відчутною, що зможе одразу змінити статус-кво, створивши новий великий полюс політичного тяжіння.
Роман Кравець, Роман Романюк, УП
peredplata
