17 лютого у Києві відбувся концерт всесвітньо відомого циганського симфонічного оркестру з Будапешта «100 скрипок». Всюди, де гастролює уславлений колектив, його вітають із захопленням – він насправді складається з віртуозів найвищого класу. Музиканти грають без нот і без диригента, але в унісон і безпомилково. Оркестр з Будапешта вважається втіленням найкращих традицій ромської музики. Сформувався колектив 1985 року на похороні знаменитого циганського скрипаля Шандора Ярока. Музиканти з усієї Угорщини заграли разом на могилі свого кумира, і раптом з’ясувалося, що вони є злагодженим оркестром, ще й таким, якого раніше ніхто не чув.
Можна лише порадіти за цих надзвичайно талановитих людей. До них прийшла світова слава і визнання, їхню музику прагнуть почути мільйони шанувальників. А скільки циганських музик опинилося на узбіччі сучасного життя? І не через брак таланту, а лише внаслідок несприятливих обставин. Здавна їхні мелодії справляли помітний вплив на музичні традиції іспанців та росіян, сербів та румунів, угорців та болгар. Про вільних циган писали француз Проспер Меріме, росіяни Олександр Пушкін та Лев Толстой, британець Редьярд Кіплінг та інші майстри слова. Багатьом шанувальникам творчості Л. Толстого відомі проникливі слова головного героя драми «Живий труп» про циганську волю, яка вища за свободу.
Справді, волелюбність є визначальною рисою характеру цього народу, який називає себе «рома» – тобто «чоловіки». А слова «циган» вони не люблять, бо асоціюється воно з дурисвітством, злодійкуватістю та іншими поганими звичками. Життєва філософія ромів таке засуджує: ідеалом вона вважає того, хто досягає висот у своїй професії, все робить для зміцнення власної сім’ї, поважає старших і допомагає членам громади. За важкі злочини (убивство, зґвалтування тощо) ромська громада рішуче відторгає своїх членів, й вони перетворюються на огидних ізгоїв. Це вважається найстрашнішим покаранням. Ізгої ж швидко криміналізуються і стають небезпечними для оточуючих. Суспільство повинно докласти чималих зусиль для боротьби з такими асоціальними елементами. Але ж відомо, що біду легше попередити, ніж потім боротися з нею.
На жаль, сучасне життя породжує чимало спокус, що руйнують традиційну мораль багатьох народів, у тому числі й ромів. Попри існуючий у деяких народів стереотип «п’яного циганського розгулу», роми завжди засуджували п’яниць, їхня молодь не мала права споживати спиртних напоїв, доки не досягне повноліття. Засуджувалася й наркоманія. Але в умовах розкладу традиційних цінностей такі пороки почали розповсюджуватися і серед ромів, породжуючи інші біди. Проблема вимагає вирішення.
Впродовж століть роми кочували, стверджуючи: якщо іншим народам Господь нарізав клаптики землі, то їм дав увесь світ. Своїм символом обрали прапор, де посередині – червоне колесо, яке котиться під голубим небом по зеленій траві. Співом, танцями і музикою звеселяли людей, а циганські ремісники виготовляли необхідні селянам речі – сапи, казани, дешеві жіночі прикраси, плетені корзини. Роми люблять і вміють працювати руками, але терпіти не можуть фабричної дисципліни – роботи від дзвінка до дзвінка. Їхня душа вимагає вільної творчості. Проте індустріальний світ такі можливості звузив до мінімуму, дискримінуючи всіх, хто не бажав існувати за його жорсткими правилами. Сучасне інформаційне суспільство створює більше сприятливих умов для творчості, але вимагає від своїх членів високої освіченості. Роми же через кочовий спосіб життя не могли дати своїм дітям гідної освіти, хоча їхня молодь дуже здібна до навчання.
Щоби ромські громади інтегрувалися у сучасне життя, необхідні значні зусилля з двох боків. Насамперед, з боку самих ромів. Ще більших зусиль повинно докладати суспільство тих країн, де вони проживають. Є чудове ромське прислів’я: «Який ліс, такі й зайці; яке село – такі й цигани». Угорське суспільство здавна багато уваги приділяло інтеграції ромів, тож і має позитивний результат. Будапештський симфонічний оркестр, створений угорськими ромами, прославляє Угорщину по всьому світу. Недарма його музиканти виступають у прекрасних угорських національних строях – цим вони підкреслюють свою належність до суспільства, яке ставиться до них прихильно і з повагою.
На жаль, у деяких інших суспільствах ромів відторгають. Недавно тисячі румунських та болгарських ромів були депортовані з країн Західної Європи. Замість спроб інтегрувати їх в розвинуте суспільство, людей грубо викинули на узбіччя сучасного життя. До речі, в СРСР щодо ромів також застосовували насильницькі методи. Так, наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. їх силою заганяли в колгоспи, забороняли кочувати. З Підмосков’я до Сибіру у 1933 р. насильно виселили близько п’яти з половиною тисяч ромів. Але крім насильства, в СРСР застосовували і м’які методи інтеграції. Наприклад, з 1931 р. в Москві діє циганський театр «Ромен», з середини 20-х почала розвиватися циганська література, виходити журнали мовою ромів.
У сучасній Україні роми також мають свої видання, а також театр «Романс», виконавські колективи. Де представникам цієї етнічної громади створюють умови для реалізації їхніх творчих здібностей, де вони мають можливості здобувати освіту, там суспільство отримає чималу користь. Коли ж виштовхують на узбіччя сучасного життя, отримують складні проблеми.
peredplata
