Вже цього літа у Чернівцях має запрацювати один з корпусів на 60 ліжок майбутнього великого реабілітаційного центру для військових. Також в обласному центрі віднайшли місце, де планують будувати житло для українських воїнів. А найближчими місяцями для потреб наших бійців та їхніх родин має повноцінно запрацювати ветеранський хаб.
Про вклад тилової Буковини у підтримку військових, захист внутрішньо переміщених осіб та активну розбудову прикордонної інфраструктури кореспондент Укрінформу поспілкувався з начальником Чернівецької обласної військової адміністрації Русланом Запаранюком.
РОЗБУДОВУЄМО МИТНУ ІНФРАСТРУКТУРУ
– Наскільки я знаю, нещодавно ви повернулися з відрядження, на якому домовлялися про розширення пропускних спроможностей наших кордонів. Що нового звідти привезли?
– Так, дійсно я був у відрядженні. Була цікава зустріч із керівником Агенції з відновлення Мустафою Найємом, разом із послом Румунії в Україні паном Мікулою. Були так само залучені у цій зустрічі представники нашої митної служби. Ви знаєте, що Україна спільно з Румунією затвердила великий майстер-план по розбудові прикордонної інфраструктури. Чернівецька область займає одну з провідних позицій на кордоні з Румунією. У нас за планами, які ми затвердили спільно з румунською стороною, є запуск будівництва другої черги як у «Красноїльську», так і в «Дяківцях», розширення і реконструкція нашого митного переходу «Порубне» й абсолютно нова побудова митного переходу «Біла Криниця». А також запуск двох митних переходів – це «Руська» і «Шепіт». Те, про що ми наголошували у попередній період, що ми плануємо запустити в цьому році, але як ви бачите, на сьогодні у нас не вистачає ресурсів. Усі вони наразі сконцентровані й спрямовані на допомогу Збройним силам України. Тому зараз ми всі знаходимося в пошуках можливостей співпраці з нашими іноземними партнерами, друзями, які допоможуть нам у цьому питанні. Це основний посил, щоб ми розуміли, що ми готові вже робити, у нас для цього є всі можливості, крім ресурсу фінансового.
– А з румунського боку будується?
– Якщо розглянути, наприклад, КПП «Руська», то з їхнього боку там пункт перетину кордону збудований ще давно. Європейські кошти були виділені й завершені роботи. З нашого боку, в принципі, також є пункт перетину кордону, його треба трошки оновити, облаштувати, і він може працювати в такому тимчасовому вигляді. Однак, питання – не лише в роботі самого пункту, а й в під’їзних шляхах до пункту. Під’їзний шлях до пункту пропуску «Руська» нам потрібно повністю привести у відповідність до якихось нормальних меж і стандартів. Потрібно зробити першочергово щонайменше близько кілометра дороги і потім до найближчого населеного пункту Селятин – ще 7 кілометрів.
– Скільки це у грошах?
– Зараз важко сказати. Це великі суми грошей. Що стосується «Шепоту», спільно з румунською стороною ми відпрацювали грант. На побудову під’їзних шляхів до КПП «Шепіт» було виділено близько двох мільйонів євро. Зараз цей проєкт перебуває на завершальній стадії. Дуже багато робіт уже провели, адже там складний рельєф, це фактично гірська дорога, багато робіт по підведенню води було зроблено, два мости збудували. Окрім цих двох мільйонів євро, були залучені кошти держбюджету – близько 100 мільйонів. Однак, для повного завершення дороги потрібно 820 мільйонів.
– По датах ви нічого поки що не можете казати, поки немає якоїсь конкретики?
– Так, немає. Відповідно до постанови Кабінету міністрів, будівництво пунктів кордону передано до Державної служби з відновлення при Міністерстві інфраструктури. Та оскільки усі ці процеси відбуваються на нашій території, то ми, як представники держави, координуємо і контролюємо виконання цих робіт. Минулого року були великі надії, що у нас буде покращення в бюджеті, що стосується інфраструктури, ми зможемо ці ресурси отримати і почати ці роботи. Дуже мали велику надію. Ми й сьогодні цю надію не покидаємо. Також є напрацювання з міжнародними партнерами. Тому що цей майстер-план затверджений, він буде реалізовуватися. Але він швидше буде реалізовуватися, коли ми зробимо перший крок. І коли європейські партнери бачать, що ми це зробили, то починають підтягуватися та вливають туди кошти.
Зараз ми думаємо, як ми маємо зробити цей перший крок правильно, де знайти ресурс, щоб ми започаткували той старт.
– Розкажіть ще про плани розширення КПП «Красноїльськ» і «Дяківці».
– Ми, в принципі, готові до початку робіт. Зараз там мають бути завершені деякі технічні моменти, що стосуються отримання верифікації проєкту. Були внесені зміни в проєкт другої черги і вони мають пройти експертизу. Як тільки вони отримають дозвіл експертизи, то думаю, що там можна буде починати і процес другої черги.
Але знову ж таки, усе впирається далі в ресурс. Хоча там не такі вже й об’ємні роботи. Думаю, що Служба з відновлення знайде можливість, щоб започаткувати там другу чергу будівництва, як у «Красноїльську», так і в «Дяківцях». Але хоч як би ми старалися щось там зробити, ми все одно впираємося у румунську сторону, в їхню пропускну здатність. Друга черга наших робіт пов’язана і з їхньою другою чергою.
У них там складніша ситуація. Адже навіть по першій черзі ми свої зобов’язання виконали. Візьмемо, до прикладу, «Красноїльськ» – там проходить від нас лише порожній вантажний транспорт. Бо найближче до пункту пропуску містечко з румунської сторони наразі не має об’їзної дороги. А за їхніми нормативами, важковаговий транспорт не може їхати таким населеним пунктом. І наразі там уже завершують роботи із будівництва об’їзної дороги. Якраз на цій зустрічі озвучували попередні плани, що влітку цього року румунська сторона завершить всі роботи по об’їзній дорозі й можна буде повноцінно запустити вантажівки через КПП «Красноїльськ». Це дасть можливість розвантажити КПП «Порубне».
– Ви згадали на початку розмови, що і на «Порубному» планується реконструкція. Що там хочете зробити?
– Ми хочемо розширити переїзну частину для проходження вантажного транспорту. Зараз вантажівки із трьох смуг нашої митниці рухаються до румунської частини митниці однією смугою. Цього року румунська сторона розширила пропускну здатність своє частини митниці – із однієї смуги зробили дві смуги для вантажівок. А ми хочемо із наших трьох рядів митниці зробити і три смуги дороги на переїзній частині. Щоб вантажівки із наших трьох рядів митниці рухалися до румунської частини трьома смугами, а не однією, як зараз.
У НОВОМУ КПП ЗАЦІКАВЛЕНИЙ ЄС
– Із анонсованих раніше нових КПП залишився ще один, про який я не запитав. Наскільки далеким у перспективі є відкриття пункту пропуску «Біла Криниця»?
– Звичайно, якщо казати про відсутність ресурсу, то це взагалі проєкт дуже далекий. Але якщо брати технічно, то ми повністю готові. У нас проведена геологія, на стадії завершення проходить експертизу увесь проєкт, далі тільки реальне виділення ресурсу і будівельні роботи. Але ми хочемо, щоб цей проєкт був дзеркальний – як у нас, так і з румунської сторони. Для того, щоб у них було так само дзеркально, як у нас, ми маємо їм офіційно передати наш проєкт. Я думаю, що відповідно через Кабмін нотою буде передано питання цього проєкту. І далі румунська сторона спільно з нами зможе звернутися до комісара ЄС з моментом повного фінансування такого митного перетину кордону з двох сторін.
Це такий спільний проєкт. В ньому зацікавлений увесь Європейський Союз, вони реально приділяють йому увагу. І на зустрічі були й представники румунської митниці, й представники Європейських Комісарів по митній інфраструктурі ЄС (EUAM). Ми обговорили це питання. Вони готуються до того, щоб розглянути на комісії Європейського Союзу і пропрацювати механізм виділення коштів на відбудову такого митного перетину кордону. Тому що ми можемо вивільнити в принципі як «Красноїльськ», так і «Дяківці» взагалі від вантажного транспорту і перепустити його сюди. Це також зменшить навантаження на дорожню інфраструктуру, як нашу, так і їхню.
Ми ж бачили нещодавно повідомлення, що в Румунії будують автобан з Бухареста до Сучави. І він буде доходити аж до Сірета, що навпроти нашого пункту пропуску «Порубне». У зв’язку з цим у нас є ще одна ідея. Якщо автобан зайде до Сірета, а далі вантажні автомобілі ж не зможуть іти через центр їхнього прикордонного міста. Тому хочемо їм запропонувати цей автобан відвести вбік до пункту пропуску «Біла Криниця». Це близько 12-14 кілометрів дороги. А сюди на «Порубне» ішов би далі собі легковий транспорт. Але це їхні рішення мають бути. По нинішньому проєкту далі цей автобан мав би вклинитися в нашу трасу на «Порубне» М-19. Якщо б він вклинився у «Білу Криницю», то ми би зробили тут два напрямки. Одна частина іде по М-19 на Київ, а друга частина іде напрямом на Глиницю і далі на Львів та Польщу.
– Вони цей проєкт уже озвучили і запланували його до кінця року здати.
– Так, до кінця року довести до Сірета. Ок, доводимо до Сірета, але далі ми можемо повернути і затягнути до цього проєкту КПП «Біла Криниця». І частину дороги включити уже в цей проєкт автобану. Так ми пропонували.
– Тобто, якщо вони зараз збудують автобан лише до Сірета, це суттєво не збільшить транспортний потік?
– Кордон все одно залишається незмінним. І пропускна здатність кордону наразі обмежена існуючими пропускними пунктами на кордонах. Людьми, які це все опрацьовують. Все одно треба відкривати нові пункти пропуску. Тут однозначно ми маємо працювати над митною інфраструктурою. Обов’язково. Це і можливість максимально швидко інтегруватися в Європейський Союз. Це можливість спрощення процедур на кордоні.
Якщо ви бачили, як автобани стикаються з іншими європейськими країнами, то це просто шлагбаум. Наприклад між Угорщиною й Словаччиною є безкоштовний в’їзд. Там просто зменшується швидкість і стоять знаки, за якими треба рухатися, і поїхали далі. Так і в нас можемо організувати.
– У контексті блокування кордону румунськими фермерами, як вони можуть вплинути чи вже вплинули на економіку регіону? Не підраховували цифри?
– Це завдання, насамперед, Мінекономіки, яке має прораховувати усі ризики. У цей період ми маємо розуміти, що це були свята, не такий великий потік вантажівок. Крім того, у нас активно працює молдовський кордон. Можна подати документи на митницю і перереєструвати вантаж на виїзд через Молдову. Багато хто поїхав якраз через ту частину кордону. Тому ці фактори дали нам можливість вийти із мінімальними можливими втратами через блокування кордону румунськими фермерами.
ДОПОМОГА АРМІЇ ЗРОСЛА УДВІЧІ
– Минулого року підтримка армії від громад області зросла удвічі у порівнянні з 2022 роком – до 400 мільйонів гривень. Чи є потенціал, щоб ця підтримка у нас продовжувала зростати і нинішнього року?
– Якщо ми всі чесно працюємо, і кожен робить свою роботу відповідально – сплачують податки, показують офіційні заробітні плати, виводимо це все «з тіні» на належний рівень, то я думаю, що ми би змогли підтримувати і маємо змогу підтримувати Збройні сили України приблизно у такому ж об’ємі, які і було до цього.
– Яка роль місцевої влади у цьому процесі виходу бізнесу «з тіні»?
– Перше питання – це мотивація бізнесу для того, щоб вони вийшли «з тіні». Це сприяння йому, щоб він мав можливість працювати активно на користь держави. І друге питання – це відношення самих буковинців, самих бізнесменів, роботодавців. Вони повинні поставити собі чесне питання: «Чи я все правильно роблю для спільної перемоги?». Щоб не лише передати тисячу чи дві тисячі гривень волонтерам, які допомагають ЗСУ, а й офіційно сплачувати заробітну плату своїм працівникам у повному обсязі, а з неї – сплачувати податки. Це так само один із варіантів, яким офіційно можна допомогти нашій країні, своїй країні, своїй Буковині.
Тому, я думаю, тут головний вклад кожного – це реально чесно працювати.
– Ви як представник влади постійно комунікуєте з нашими військовими на передовій щодо їхніх потреб. З чим у першу чергу просять допомогти військові?
– Автомобілі й дрони. Це основні питання.
– Амуніції вже їм достатньо?
– Будучи на передовій, я бачив, що непогано хлопці забезпечені й абсолютно нема на що нарікати. Я бачу, наскільки якісна амуніція на хлопцях. Тут питань немає. Що стосується дронів, то дійсно тут потрібна підтримка. Ми стараємося максимум збирати коштів, зібрати всіх зусиль для того, щоб здійснити закупівлю дронів і передати їх на передову нашим стрілецьким батальйонам, нашим батальйоном ТрО. Тут є ще одна необхідність, але це більше військова – РЕБи. Радіолокаційні системи, які потрібні для захисту від дронових атак. Вони є, але їх постійно потрібно більше.
– Як у контексті волонтерства може допомогти релокований бізнес? Його частка минулого року зросла чи навпаки – зменшилась у порівнянні з 2022 роком?
– Якщо ми беремо по підприємствах, то ми входимо у трійку областей в Україні, куди перемістився бізнес з інших територій. З тих, які були під окупацією, або з тих, які зараз на лінії розмежування і ведення активних бойових дій. Минулого року було 112 таких підприємств, зараз ми налічуємо 80 фірм, які в нас залишилися й активно працюють. На цих 80 підприємствах працює більше півтори тисячі гостей нашої області. Не хочу називати їх вимушеними переселенцями чи внутрішньо переміщеними особами, я називаю їх гостями. Багато наших працівників Буковини перейшли туди, фахівців, які реально проявили себе і працюють на цих підприємствах, на виробництвах, і успішно розвиваються.
У ТЦК СЛУЖАТЬ ВІЙСЬКОВІ, ЯКІ ПРОЙШЛИ ЧЕРЕЗ «НУЛЬ»
– Зараз у суспільстві активно обговорюють можливі зміни до мобілізації. Яка ситуація із мобілізацією в нашому регіоні? Встигаємо закривати потреби підрозділів?
– Всі задачі, які ставляться перед областю Генштабом у напрямку мобілізації, виконуються. Ці питання завжди пов’язані з внутрішнім настроєм кожної людини. Хтось розуміє свою відповідальність і готовий іти захищати. Хтось це вже робить. Хтось ще роздумує. Хтось реально вважає: «А чому я це маю робити?». Але це питання: «Чому я, а не інші?», воно завжди розділяє. А зараз маємо бути, як ніколи, з’єднані, цілісні й єдині.
– У соцмережах інколи з’являються відео, скажімо так, не зовсім правильної поведінки працівників ТЦК при врученні повісток. Так само є й інші відео, коли прості громадяни ведуть себе не зовсім коректно під час цього процесу. Чи є у вас якась статистика, яких порушень фіксують більше – з боку працівників ТЦК чи з боку військовозобов’язаних? І як краще діяти в таких випадках, як одній, так і іншій стороні?
– Згідно з чинним законодавством треба діяти. Не знаєш, як робити, зроби відповідно до закону. Якщо згідно з законом оголошено про початок мобілізації, то кожен військовозобов’язаний має прийти протягом 20 днів до центрів комплектування й оновити свої облікові дані.
Це перше питання. Тому далі вже відпрацьовують центри комплектування відповідно до своїх нормативних документів, постанов Кабінету міністрів. Так само і місцеве самоврядування, голови об’єднаних територіальних громад, вони мають свої зобов’язання згідно з Законом України, згідно з нормативними актами, постановами Кабінету міністрів. Те, що вони мають робити – здійснювати оповіщення, забезпечувати і розгортати дільницю з оповіщення, забезпечити доставку військовозобов’язаних до центрів комплектування, а далі вже відповідно до процедур.
Мені здається, що дуже багато хто хотів і має такий внутрішній стержень людини, яка готова захищати країну, він уже давно на передовій. І захищає нашу країну. Мій син теж служить у ЗСУ.
– Але їх мало, вони закінчуються, вони втомлюються.
– Так, і над доукомплектуванням ЗСУ якраз працюють ТЦК. Там у нас, до речі, служать військові, які пройшли через «нуль». Поранені, важко поранені, з контузіями – вони залишаються тут і несуть свою службу, допомагають нашим Збройним силам, виконують мобілізаційні завдання по наповненню армії.
Ми маємо розуміти, що на фронті постійно потрібна техніка, це є розхідний матеріал, потрібна амуніція, потрібне харчування і, звісно, потрібне підсилення людьми. Україна у нас одна, це наша держава і ми не маємо права її віддати ворогу на знищення, тому наш спільний обовʼязок – її захищати.
– Як змінити цю ситуацію?
– Мені здається, що багато в чому треба працювати з іміджем. Самі центри комплектування мають перетворитися у своєрідні рекрутингові центри. Це має бути рекрутинг воїнів для захисту країни. Має бути показано, наскільки це престижно, це має підтримуватися, це має популяризуватися. З цим треба працювати. А не просто роздати повістки. Я розумію, що ми зараз наздоганяємо прогалини попередніх років. І сьогодні нам треба докласти максимум зусиль, щоб допомогти нашим хлопцям на нулі. Максимум. І кожному, з усіх сторін.
БУДУЄМО ЖИТЛО ДЛЯ ВПО І ВІЙСЬКОВИХ
– Розкажіть детальніше про анонсований раніше проєкт зі створення потужного реабілітаційного центру. Один із корпусів на 60 місць уже цього року відремонтує благодійна організація Пінчуків разом із обласною владою. Де плануєте знайти кошти на інші корпуси, включно з підземним паркінгом та укриттям?
– Наразі у нас є повний проєкт реконструкції і другого корпусу, з візуалізацією того всього, що там планується. На сьогодні ми шукаємо інвестора, який би міг запустити другу частину будівництва реабілітаційного центру. Уже є певні пропозиції, ми зараз обдумуємо і шукаємо шляхи для реалізації наших планів. Хочемо створити там усі умови, щоб наші хлопці могли отримати реально найкращу допомогу, що стосується реабілітації після поранень, контузій на фронті.
– Розкажіть про підтриману на сесії ініціативу створення ветеранського хабу. Коли він повноцінно запрацює?
– У найближчий час ми мали би завершити всі процесуальні моменти, щоб запустити один із перших напрямків по ветеранському хабу. Чернівецький обласний центр соціально-психологічної допомоги Захисникам і захисницям України «ВЕТЕРАН ХАБ» буде комунальним закладом, який надаватиме необхідну психологічну підтримку, консультації з питань лікування, соціального захисту, правову допомогу, зокрема з земельних та житлових питань.
Одна з головних функцій нової установи – сприяння адаптації захисників до цивільного життя і надання усієї необхідної підтримки їхнім родинам та сімʼям полеглих воїнів. До роботи центру будуть залучені профільні фахівці та громадські організації. До роботи плануємо залучити й громади області, щоби послуги для ветеранів були доступними.
– А як це має функціонувати? Це буде будівля, до якої ветеран прийде і має отримає необхідну допомогу?
– Так, послугами такого хабу зможуть скористатися і чинні військові, й ветерани, їхні сім’ї, родини загиблих. Вони повинні отримувати там увесь спектр послуг – юридична, соціальна, психологічна допомога тощо. От будь-яка проблема виникла, людина має прийти у цей ветеранський хаб, звернутися – й отримати потрібну допомогу. Щоб його не відправляли по різних інстанціях, військових частинах за різними довідками. Людина має прийти в одне місце і там їй повинні допомогти.
Крім того, це може стати так само і певною платформою для спілкування людей, які пов’язані з військовою сферою, з пройденим військовим досвідом. Бо як показує практика, люди, які пройшли крізь пекло війни, хочуть спілкуватися з такими ж людьми, які їх краще зрозуміють.
– У перший рік повномасштабного російського вторгнення в нашій області активно будували тимчасове житло для вимушених переселенців. Минулого і цього року вже переважають проєкти будівництва постійного житла. Скільки багатоквартирних будинків для внутрішньо переміщених осіб планують розпочати будувати цього року?
– Зараз у процесі будівництва перебувають два проєкти у Чернівцях на 261 квартиру. Згідно з першим проєктом, будуються одразу дві багатоповерхівки, а другий проєкт передбачає будівництво двох триповерхових будинків котеджного типу. Ще один проєкт реалізують у Хотині, там перебудовують колишній Центр крові на багатоквартирний будинок для гостей нашої області. Там планується створення 49 квартир.
– Чи немає у планах проєктів будівництва постійного житла і для наших військових?
– У планах є, також у Чернівцях. На території міста є достатньо землі, де би можна було будувати таке житло. Нещодавно у міськраді оприлюднили результати ревізії усіх земельних ділянок. У них там виявили більше 143 гектарів землі, не облікованої взагалі. Крім того, на території міста Чернівці є достатньо місця, де ще можна збудувати житло для наших військових.
Це питання ми уже пропрацьовували з міським головою Чернівців. Є попереднє бачення, де все це буде розміщуватися. Це частина Садгірського району. Тут треба тільки розуміти механізм, чи ця ділянка буде віддаватися забудовнику, він буде будувати і за домовленістю буде віддавати якусь кількість квартир на місто, і місто буде розподіляти це для наших військових. Або взагалі можна робити іншим способом, можуть бути державні субвенції на будівництво квартир для військових і віддавати їм відповідно до переліку й черги, на яких вони стоять. Або може бути ще третій спосіб. Місто за свої кошти виділяє окремо ділянку, будує повністю житло, частину квартир місто може продати, щоб повернути вкладені сюди інвестиції, а іншу частину вони можуть віддати нашим військовим.
Поки ж конкретних проєктів немає. Бо треба розуміти можливості тієї ділянки, скільки ми зможемо розмістити того житла, яка поверховість тощо. І далі виходити на розуміння, хто це будує і яким способом. Дуже багато хто з військових не хоче квартир, а просять ділянку землі. Це теж питання опрацьовується. Треба визначити, чи вам шматок землі дати, чи квартиру хочете. І ще ж ми розуміємо, що є сім’ї загиблих, яким треба так само житло, їх треба підтримати в цьому плані. І це розглядається. Тому це складна математика, але я думаю, що протягом цього року буде дуже багато питань вирішено. Мало би бути вирішено.
– Чи є у вас статистика, скільки буковинців уже вдалося повернути з російського полону? Чи проводиться з ними якась реабілітаційна робота? Якої вони допомоги потребують?
– Ми робили кілька зустрічей зі звільненими буковинцями, які пройшли через полон. У нас було 15 полонених. Під час останнього обміну ще троє мешканців нашої області повернулися до своїх родин. Це те, що відомо. Багато з них не хочуть, щоб про полон знали. Ми проводили з ними зустріч, ми проговорювали їхні потреби. Всі проходять реабілітацію. Люди пройшли, можна сказати, через пекло на землі. І тут не те, що підтримка, потрібна всебічна опіка. Але є деякі навіть, хто після цього знову бере зброю до рук і йде захищати нашу країну. Це люди з такою, знаєте, неймовірною силою духу. Сильні, які пройшли через все і розуміють, що іншого шляху, аніж захищати нашу Україну, немає.
Віталій Олійник, Чернівці
Фото Чернівецької ОВА
https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3820324-ruslan-zaparanuk-nacalnik-cerniveckoi-ova.html
peredplata
