За формулою Штайнмаєра, на яку погодився президент України Зеленський, замирення на Донбасі повинно починатися із припинення вогню щонайменше на сім днів поспіль, після чого починається відведення військ від лінії фронту на один кілометр. Обидві сторони мають робити це синхронно. Якщо наші журналісти говорять переважно про “відведення військ”, то московські – про “розведення військ”. Здається, росіяни хочуть не війська розвести, а як слід “розвести” українську владу.
Народ проти відведення
Київська влада намагається якнайшвидше одягти на свого очільника тогу миротворця. Тож зі столиці вже пролунав наказ на відведення українських військ, хоча противник не припинив стріляти, і наші воїни гинуть майже щодня. Та частина українського суспільства, що не втратила здатність мислити самостійно попри безперервну промосковську телепропаганду, сприймає такі дії як початок капітуляції. Минулих вихідних країною прокотилася хвиля масових протестів під гаслом “Ні капітуляції!”. В офісі президента ще не відчули кардинальної зміни настроїв суспільства, проте все ж відреагували на них.
Раптом “прозріли” і побачили, що протилежна сторона не виконує спільних домовленостей, і вогонь не припиняє. Тому з Києва дано новий наказ поки що українські війська залишити на місці і не відводити їх у тил, де немає підготовлених позицій. Скоріш за все, вирішальною тут була реакція мешканців населених пунктів прифронтової зони. Вони рішуче виступили проти відведення ЗСУ, тому що чудово розуміють: слідом за виведеними українськими військами негайно увійдуть бойовики ДНР/ЛНР, які розпочнуть репресії проти всіх, хто підтримував Україну. А також займуться своєю улюбленою справою – грабунками, згвалтуваннями, тортурами і вбивством невинних людей. Адже через це пекло люди прифронтової зони вже проходили, і вони на власному досвіді переконалися, що тільки Україна може захистити їх від повторення всіх тих жахів, які їм довелося пережити у так званих “народних республіках”.
Розгул злочинності там, де правлять алкоголіки і наркомани зі зброєю в руках і відчуттям повнї безкарності, багатьох примусив змінити своє сприйняття України. Якщо раніше під впливом ворожої пропаганди багато донеччан з ненавистю ставилося до всього українського, то тепер відчули переваги України над бандитськими анклавами, що називають себе “народними республіками”. Тому жінки заявляють, що не дадуть відвести українські війська, навіть лягатимуть разом із своїми дітьми під українські танки, якщо ті виїжджатимуть з прифронтових міст і сіл у тил.
А ми ще не забули, як 2014 року на Донбасі бабці кидалися під українські танки, щоб “нє пустіть етіх бендеровцав на нашу донєцкую зємлю!” Де зараз ті бабки, і хто з них вижив під обстрілами “наших доблєстних донєцких ополчєнцев”? Ситуація змінилася докорінно, і поступово до багатьох приходить розуміння простих речей – Росія на Донбасі “земний рай” не побудує, на місцеве населення їй начхати. Лише в Україні можна досягти якоїсь стабільності і відійти від всіх тих жахів, які принесли на донецьку землю “брати з-за поребрика”.
Слід сказати – у самій Україні є люди, які вважають, що нашій державі слід позбавитися Донбасу через те, що значна частина його населення у мовному і культурному сенсі нічого спільного з Україною не має. Ще Олесь Гончар свого часу написав: “Донбас – це ракова пухлина, то відріжте його, киньте в пельку імперії, хай подавиться!” Втім, відроджувана Путіним імперія “давитися” Донбасом не бажає, вона намагається всунути його до складу України пограбованим і зруйнованим, щоб ми своєю працею і власним коштом відроджували те, що російська агресори та їхні донецько-луганські маріонетки розікрали і зруйнували. Київська влада мусить враховувати різні точки зору на вирішення проблеми Донбасу, а це дуже непроста річ. Війну починала Росія, і від її позиції залежить чимало.
Позиція Росії
Вирішенням донецької проблеми зайняті дипломати декількох держав. Так званий “норманський формат” – це спільне обговорення шляхів її вирішення представниками Німеччини, Франції, Росії й України. Засідання лідерів цих держав призначено на наступний понеділок, і вони мають обговорити подальші дії, виходячи з “формули Штайнмаєра”. Але Путін намагається зірвати цю зустріч, висуваючи все нові й нові попередні вимоги, без виконання яких, мовляв, проводити зустріч неможливо.
Ми вже згадували, що відведення військ від лінії фронту повинно відбуватися лише після тижневого повного припинення вогню. Але противник вогонь не припиняє, і не реагує на попередження української сторони про те, що наші війська у такому випадку відводитися не будуть. Для виправдання своєї позиції Кремль наводить такий “аргумент”. Путін завжди стверджував, що на Донбасі “немає російської армії”, що там буцімто воюють лише російські “добровольці й відпусники”. Його твердження про відсутність регулярної російської армії у зоні бойових дій породило в українських ЗМІ вираз “іхтамнєт” для визначення вояків Збройних сил РФ на території Донбасу.
Українці неодноразово наводили неспростовні докази наявності там частин російської регулярної армії, які ведуть бої проти ЗСУ. Саме ці частини діяли в Іловайську і Дебальцево, і лише вони врятували від остаточної поразки так звані “армії” ДНР/ЛНР. Без втручання російської армії поразка тих “ополченців” була б неминучою. Але Москва продовжує заперечувати їхню наявність на Донбасі попри всі наведені українською стороною факти.
Останніми днями Путін знову використав свою стару брехню, щоб зірвати зустріч у “норманському форматі”. Він заявив, що українцям на фронті протистоять лише війська “народних республік”, а наказати їх відвести російський президент “не може”. Мовляв, він не має права втручатися у справи цих “суверенних держав”. Ніби ДНР/ЛНР і насправді є “суверенними і незалежними державами”! Та ці штучні утворення, породжені російською агресією, не визнані міжнародним співтовариством, і державами їх називати неможливо. Звичайні кремлівські маріонетки, які виконують лише те, що їм накажуть з Москви. Бачимо, що наказу відводити війська Кремль не віддавав, значить, відведення і не буде.
А на що розраховує Путін? Здається, він чекає глибокого конфлікту між київською владою і значною частиною українського суспільства. щоб спровокувати громадянську війну і вдарити всією міццю російської армії по Україні під приводом “наведення порядку”. Такий розвиток подій йому надзвичайно вигідний: можна замаскуватися під “миротворця” і встановити свій контроль над Україною, отримавши за це схвалення від Європи і США, стривожених кривавим конфліктом в українському суспільстві. Важливо, щоб самі українці зрозуміли таку небезпеку, і знайшли компроміс, не допускаючи найгіршого. У будь-якому випадку, найближчим часом можливі важливі, навіть вирішальні події, і до них необхідно готуватися.
peredplata
