Шкода, що мало висвітлюється ця тема… А треба, щоб знали радєтєлі совдепії, за чий рахунок була “безкоштовна” освіта, медицина, квартири, “дешеві” ціни і тому подібне… Пише spnews.pp.ua
Не лише за сталінських часів, а й у 60-ті, 70-ті, навіть у 80-ті роки, сільські люди були рабами, безпаспортними і безправними. Грошей на руки не видавали, тільки записували трудодні, норма яких підлягала обов’язковому відробленню…
Пам’ятаю важку працю моїх батьків в колгоспі без права голосу, бо цар і бог – голова колгоспу! Робочий день починався затемно, так і закінчувався. Люди були просто колгоспною худобою. Повне безправ’я, тяжка безоплатна рабська праця. На праці рабів і слухняності мас і трималась вся совіцька система, знищуючи інакомислячих і взагалі мислячих людей геноцидом і терором… І зараз, в наш час, коли відкриті архіви жорстокості і садизму комуняцьких катів, ще знаходиться немало тих, хто під впливом розгорнутої кремлівської пропаганди жаліє за недобудованим “комунізмом”…
Ось що згадують в інтернеті:
“Моє дитинство якраз припало на 80-ті… маленькою, з третього класу, мені вже довелося мамі допомагати на буряках. Норма доходила до 3,5-4,5 гектарів… Спочатку проривали, потім двічі, або й тричі за літо ще прополювали. Під палючим сонцем, вітром… добре памятаю, як носом кров йшла від перевтоми і перегріву…”;
“Моя матуся ходила на буряки до 16 листопада, холодної осені збирали буряки (вона ж була на нормі, треба зібрати), а до того все літо сапала 6 гектарів, будучи вагітна мною. Холод, сніг, болото… Руки мерзнуть, і дитина проситься народитися… Господь допоміг, в муках той колгоспний урожай зібрали, а наступного дня народилася я… Все своє життя матуся повторювала : “Діти, вчіться, щоб так тяжко не робили, щоб не мучилися так, як ми”…”
Михайло Шмаль: “Колгоспну систему часто називають рабством, але раби хоч би були забезпечені їжею сякою-такою… Це ж – було цинічне щоденне гвалтування людей безкінечною роботою… Пам”ятаю п”ятирічним, як моя мати, що пройшла насильницьке німецьке рабство (де вона була хоч би ситою – доїла корів у бауера), різала уже вдома, на Чернігівщині, заступом для великої рогатої худоби силос у глибоких ямах: холод, страшний сморід, сирість, тяжка нежіноча праця, а вдома – задубіла селянська хата із сніговою намерзю на вікнах на палець (топити було нічим!) і порожні полиці, бо ж за працю отримувала міфічний трудодень… Таких жінок у селах була добра половина, бо ж війна вибила чоловіків… Ось так зростало і моє покоління…”
Naumova Svitlana: “Мій рік народження 1957. Я пам’ятаю, як мама покійна не могла волосся моє в коси зранку в школу заплести, так боліли руки після дойки корів. Ніяких апаратів не було. 40 колгоспних корів щоденно вранці і вечором .
А ще потрібно було їх накормити. Я допомагала влітку волочить клєвер, силос і комбікорм для тієї скотини. Тітка працювала на полі на буряках. Норми були вище людських можливостей. Пололи їх ціле літо, а восени трактор тільки підорював, а жіночими руками ті пудові буряки з землею потрібно було видерти, скидати на кучу. А потім весь листопад в холод і дощ чистити, і на кузов автомобіля погрузити. Ніхто не вірив, що в Німеччині цей процес вже давно механізований. Що одна людина справляється з цілим полем.
peredplata
