Такого складу публіки в Чернівецькому театрі раніше не бачила. Як правило, на виставі – або діти, або дорослі. Цього разу приходили цілими родинами — по троє-четверо, а то й п’ятеро осіб. Розголос про виставу „Енні” ширився містом задовго до прем’єри. Зацікавленість викликала маленька, але доволі важлива деталь – поряд з дорослими акторами повноцінну участь у дійстві брали непрофесійні дівчатка без „школи” і навичок. Але за два роки занять у театральній студії для дітей та молоді під керівництвом Людмили Скрипки маленькі акторки досягли неабиякого рівня. Треба визнати — у майстерності та органічності вони перевершили не одного професійного чернівецького служителя Мельпомени.
Разом з нашим онуком Максимком та маленькими глядачами ми переглянули виставу, затамувавши подих. Невигадлива історія про американську Попелюшку з низькоштибного сиротинця, яка знайшла своє щастя і дорогих серцю людей завдяки тому, що у гидких умовах приниження і муштри не втратила віри в людей, як і в те, що у нашому світі ще не перевелися щирість і доброта, співпереживання і прагнення зробити щасливими обділених долею. Маленькі акторки так перейнялися долею Енні, що не вдавали, а наче справді перетворювалися в тих знедолених сиріток, яким залишилося лишень мріяти про щасливе життя, безперестанку вислуховуючи п’яні претензії наглядачки місс Ханіган та постійно виконуючи її безглузді забаганки.
Приємно здивувала робота балетмейстера-постановника Василя Гринюка, хормейстерів Тетяни Дяченко та Оксани Первової- Рошки. Разом з режисером-постановником Людмилою Скрипкою вони створили диво – 15 дівчаток (два повноцінні склади) у виставі не просто грали ролі, а й чудово співали і танцювали. І все це робили з таким натхненням й так невимушено, що викликали у публіки сльози захоплення. Головну героїню Енні зіграли восьмирічні Юля Гомзяк та Віка Гораш, а найменшій героїні — лишень шість. Загалом же всі дівчатка заслуговують найвищої похвали. Будемо сподіватись, що вони стануть талановитою зміною нинішньому акторському складу.
Звичайно, особисто мені хотілося б побачити діток у виставі, яка більше пасує українській природі й менталітету. Хочеться вірити, що успішні пошуки такої драматургії (а вона є – Т.К.) ще попереду.
Наразі на засадах американського мюзиклу „Енні” чернівецькі митці спробували показати найважливіші моральні цінності – виховання дітей в родинній любові, яка набагато цінніша за будь-які коштовності, гроші та інші матеріальні блага. А для теперішнього моменту й поготів, адже сьогодні в нашій країні йде війна і найбільше страждають від неї діти, котрі втрачають найдорожчих людей. У цих жахливих реаліях ми вчимося цінувати те, що раніше здавалось непомітним і звичайним, таким, що буває саме по собі, без будь-яких зусиль. Усім нам варто пам’ятати, що дитячі сльози і горе – завжди на совісті дорослих.
Попри усі позитиви, зауважу, що вульгарних сцен у такій виставі хотілося би бачити значно менше, а ницість місс Ханіган можна було б змалювати іншими іронічними фарбами, адже навряд чи одверті кітчові моменти зрозумілі дітворі та й далеко не всім дорослим до снаги.
Тетяна Кратко
Післяслово. Якось на брифінгу з нагоди чергових „Золотих оплесків Буковини” запитала керівників, чому у нашому театрі так мало вистав для дітей і чому вони не беруть участі у фестивалі, на що у відповідь почула про нерентабельність дитячих постановок. Так ось, ”Енні” цей міф розвіяла і довела, що діти і театр – найкраще поєднання і в теперішньому моменті, і на майбуття.
peredplata
