«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Т.Г. Шевченко
Як відомо, мистецтво вимагає жертв. Жертви, звичайно ж, бувають різними. Для одних це — безсонні ночі та важкий труд задля досягнення вершин майстерності й визнання свого таланту прихильниками та цінителями. Інші досягають своїх цілей іншими методами. А ще бувають речі, котрі не піддаються
логічному аналізу, і осягнути мотиви поведінки артиста іноді не дано нікому. Крім, звичайно, самого «героя».
Зовсім, здається, недавно відбулась урочиста подія в культурному житті нашого краю. Відчинила свої двері відремонтована та за останнім словом техніки обладнана обласна філармонія. Заради такого свята вирішили запросити нашого славетного земляка, баритона Василя Герелло (на фото). Приїхав Василь, та ще й не сам. Ще двох зірок із собою заангажував — співачку з Мілана та відомого диригента. За що йому наші місцеві поціновувачі класичної музики мусять низько-низько вклонитися. Ніде правди діти — таки високого рівня митці. Такого блискучого виконання шедеврів світової класики чернівецькі меломани давно не чули. Свято, як-то кажуть, відбулося.
Після цієї події когорта прихильників Василя збільшилась і на мою скромну персону. Зацікавився його біографією й заглянув до Інтернету в надії побачити, де і як прославляє свою малу Батьківщину — Буковинський край — вірний його син-соловей із села Васловівці на Заставніщині. Побачив…
«Я всегда агитирую за Россию, за нашу великую Россию. Верю, что она поднимется. Никто никогда не убил Россию и не убьет! Это проверенная информация!». «Моя родина — Советский Союз. А еще Украйна, конечно. Я вырос на Буковине — это прекрасный край!». «…Как у нас шутят, есть в мире только две столицы: Тель-Авив и Черновицы. Вот я как раз из Черновцов». «Националисты? Это пара ублюдков, и нельзя говорить, что весь народ такой. Весь народ – за Россию. Сейчас, к сожалению, Ющенко занялся темой голодомора — якобы голод только на Украине был. Ерунда!». «Я часто езжу на Украйну… Даже на Западной Украине народ говорит в основном по-русски. Украинский язык только в сёлах».
Все, кінець цитати. Точніше, підбірки з багатьох «виступів» земляка. Знаєте, звичайно, митець такого рівня (це безсумнівно) просто зобов’язаний бути відкритим для усіх країн, націй та народностей. Своєрідним «громадянином Всесвіту». Але чомусь наш Василь особливо налягає на своїй ісконній російськості. Звичайно, це його справа. Але…
Захисники «російського вектора», безумовно, будуть наголошувати на особливостях політичного моменту та деяких нюансах культурної політики Російській Федерації. Розуміємо… Та не сприймаємо. Тому що є, дякувати Богу, інші приклади.
Ось, зокрема, великі наші земляки, справжні зірки світового оперного мистецтва Анатолій Солов’яненко та Іван Козловський (на фото) ніколи не дозволяли собі лити бруд на свою Батьківщину. Хоча умови, в котрих вони жили та творили, далеко не були сприятливими для проявів патріотизму у справжньому, істинному його розумінні. То були часи, коли за одне невчасно вимовлене українське слово можна було назавжди забути про сцену. А Козловський, наприклад, вперто та принципово переходив у своїй московській квартирі на українську мову в присутності хоча б одного свого земляка. Не звертаючи уваги, що це дратувало інших московських діячів від мистецтва. І це в 37-му! Коли рідний брат емігрував на Захід… Серед його репертуару в ті страшні часи були і політично небезпечні твори «Мені однаково» на слова Шевченка та навіть (!!!) пісні українських січових стрільців (щоправда, доводилось трохи змінювати текст). Навіть на найвищих рівнях цей великий син українського народу завжди підкреслював, що він родом з невеличкого села Мар’янівка під Києвом і що дорожче рідної землі для нього немає нічого. І це говорив Народний артист СРСР, Кавалер п’яти орденів Леніна та кумир московського музичного бомонду! Людина, котра отримала від влади, здається, все, що можливо та неможливо. Залишаючись при цьому глибоко віруючим (міг перехреститися навіть у високому кабінеті й ніколи не приховував, що молиться кожного ранку). У 1970 році він, наперекір владі, записав платівку з українськими колядками, але вона була вилучена та знищена – як така, що пропагує релігійні погляди.
А приклад Анатолія Солов’яненка, який теж був справжнім патріотом України? Родом, між іншим, з шахтарського краю. Його неодноразово запрошували працювати до Московського Большого театру, але він категорично відмовлявся, говорив, що Київ не залишить, і погоджувався виступати тільки як соліст у окремих постановках. Ніколи би не дозволив собі жоден з них так принизливо, по-хохляцьки висловлюватися про свою Україну, свій народ, свою мову…
І такими вони залишаться в пам’яті народній — великими синами України. Гідними представниками свого народу. Яких, між іншим, є і зараз багато серед співочої братії. І в Україні, і за її межами. Хоча чомусь їх і зараз недолюблюють. В рідній державі. Рідні чиновники від культури та «культурної політики».
А наш земляк отримає таки, напевне, якесь чергове «звание народного» за свою принципову великоруську позицію-агітацію. Хай. Нам не шкода. Тільки коли буде в черговий раз співати для публіки в «Черновицкой филармонии», хай згадає про такі поняття, як патріотизм та любов до Батьківщини. І скаже усьому чесному люду, що був неправий, а його слова про «пару ублюдков» та «рускоязичну Западну Україну», збрехавши в черговий раз, домислили продажні російські мас-медіа.
Тоді серед букетів з квітами за філігранну довершеність вокальної техніки та акторську майстерність на сцені з’явиться і мій букет. Можливо. А до тих пір, як кажуть, — «вибачайте, маестро»…
Вадим МАКСИМІВ,
для газети «Час»
Цитати з інтерв’ю Василя Герелли Санкт-Петербурзській газеті «Город-812» від 3.03.2009 р.
peredplata
