Українці в Румунії зникнуть?

Українці в Румунії зникнуть?В Європі звикли багато говорити про дотримання прав і свобод. Значну увагу приділяють правам національних меншин. Наголошують на збереженні, розвитку та підтримці їхньої культури, а також мови і релігії. Тим часом не всі країни-членкині Європейського Союзу не на слові, а на ділі слідують тим всім демократичним цивілізованим канонам.

Йдеться про сусідню Румунію, яка з 2007 року є членом Європейського Союзу. Звичайно, утиски прав національних меншин відбуваються там дуже тонко, завуальовано, але послідовно. Державна політика щодо уніфікації всіх громадян Румунії інших національностей за національною ознакою «румун» ретельно продумується та чітко реалізовується не тільки на території країни, а й на сусідніх територіях, де мешкають румуномовні громадяни.
Особливо це стосується забезпечення освітніх потреб української національної меншини в Румунії.

В умовах пасивної позиції активу Союзу українців Румунії, а також небажання румунської сторони вживати конкретні заходи щодо популяризації та заохочення представників української національної меншини до здобуття освіти рідною мовою українське шкільництво в Румунії продовжує перебувати у стані стагнації та занепаду.

Станом на сьогодні в Румунії функціонують: ОДИН ліцей з частковим навчанням українською мовою (український ліцей ім. Т.Г.Шевченка у м.Сігету Мармацієй повіту Марамуреш), 5 навчальних закладів, у яких функціонують секції з викладанням частини предметів українською мовою, 63 навчальні заклади, де українська мова викладається як предмет, і то здебільшого факультативно. В Румунії не існує ЖОДНОЇ початкової або восьмирічної школи з повним циклом навчання ук-раїнською мовою, жодного дитячого садка з повним циклом виховання українською мовою, як і художньої чи мистецької школи з українською мовою викладання.

Тобто українці в Румунії позбавлені можливості отримати освіту рідною мовою. В результаті українська громада, яка там мешкає, втрачає свою національну ідентичність, не вважає себе українцями, не знає мови, культури, традицій тощо. І чим далі, тим більше румунізується. Чого і треба Бухаресту.
До речі, в тій же Румунії інша національна меншина – угорська – активно бореться за свої права та виборює їх. Консолідована та згуртована угорська громада вимагає прийняття окремого чіткого закону про статус національних меншин, згідно з яким можна отримати статус національно-культурної автономії. Але та боротьба й усвідомлення своєї ідентичності – то заслуга і офіційного Будапешта, і угорської громади Румунії. Чого не скажеш про Київ та Союз українців Румунії.

Румунська ж сторона не особливо зважає на поодинокі нерішучі зауваження щодо утисків прав української нацменшини (про це насправді мало хто говорить) і визначає цей процес як природний.

Згідно з їхніми аргументами, всі громадяни Румунії, незалежно від національності, під час останнього перепису населення 2011 року мали можливість обирати національність на власний розсуд. За його результатами, українцями себе назвали близько 51 тисячі людей. Це при тому, що в Румунії, за неофіційними даними, проживає від 150 до 220 тисяч українців. Порівняно з переписом 2002 року ця цифра була на 10 тисяч більшою. Що буде наступного перепису, нескладно здогадатись.

Українці Румунії розповідають, що змісту різниці між поняттям «національність» та «громадянство» належним чином ніхто людям не роз’яснював, а ті, хто робив перепис, практично не запитували про національність та власноручно заповнювали відповідну позицію анкети перепису. Це призвело до того, що в селах, де більшість населення вважає себе українцями, офіційно задекларованих представників меншини нараховується не більше 20-30%.
Тому і маємо таку ситуацію, що в населених пунктах, де практично 100% мешканців є українцями, немає жодної школи з викладанням всіх предметів рідною мовою, церков з провадженням служби рідною мовою, будинків культури. Українці позбавлені можливості офіційно використовувати рідну мову в місцевих органах влади, українська мова та література викладаються лише як предмети в школах з румунською мовою викладання. Румунські посадовці пояснюють, що для відкриття таких шкіл відсутня необхідна кількість офіційно зареєстрованих українців або недостатня кількість письмових заяв з боку батьків про бажання віддавати дітей до українських класів.

Слід також відзначити, що Бухарест частково визнає існування проблем у сфері забезпечення прав української національної меншини, однак намагається перекинути відповідальність на представницьку організацію українців – СУР, яка, за словами румунських посадовців, «отримуючи з державного бюджету близько мільйона євро, дуже мало робить для того, щоб етнічні українці усвідомлювали свою ідентичність». Одначе, фінансуючи Союз українців Румунії, а не українську громаду, Бухарест забезпечує собі досить дієвий, але прихований інструмент маніпулювання ситуацією у вигідному для себе сенсі.
Допоки українська сторона мовчатиме як з одного, так і з іншого боку кордону? Доки українців Румунії просто не стане?

Новини Партнерів