«Народний рух України за перебудову» (назва Руху на той час) створювався 25 років тому в період стагнації радянської комуністичної системи. Тодішня адміністративно-комуністична система з одного боку прагнула модернізувати економіку великої тоталітарної країни, а з іншого боку тримати в єдиному російському гуманітарному просторі духовну сферу народів, що входили у склад Радянського Союзу.
Становлення Руху в Чернівецькій області, як і в цілому в Україні, можна характеризувати умовами блокади. Ще до опублікування програми Руху у 1989 році почалась, організована компартійними структурами, шалена його критика: перекручення змісту та мети створення нової громадської організації, оббріхування, залякування та наклепи на людей, які ставали носіями альтернативної до тодішньої офіційної ідеологічної думки. Ще до появи офіційних документів Руху в обласній та районних газетах нашої області появлялися так звані відгуки доярок, зоотехніків та інших робітників народного господарсва, що гнівно засуджували саму появу відмінної від прийнятої на той час думки. Умілими диригентами і організаторами спротиву появі Руху виступали чітко зорганізовані компартійні структури та залежні від них партійно-господарські керівники у різних сферах діяльності. Комуністична мережа намагалася створити негативний образ рухівця, як відщепенця, противника розбудови розвинутого соціалістичного майбутнього. Тому і звинувачення у той час звучали приблизно так: наприклад (за матеріалами Кіцманської районної газети): ми не знаємо хто такий Сахаров чи Солженіцин, але вони заважають нам мирно трудитися.
Хотинська районна газета у статті «Уболівальник з тризубом на лацкані» звинувачувала місцевого активіста Руху, делегата Першого (Установчого) з’їзду Руху, пана Олександра Квасневського (нині покійний) у тому, що він не має доброго домашнього господарства, а всі навколо тяжко працюють.
Така загальна ситуація жорсткого пресингу з боку керівної верхівки, як у центрі так і в областях, у період становлення Руху негативно вплинула на організаційну розбудову та формування Руху як такого, що за своїм задумом мав найширше представляти різні верстви народу України.
Станом на середину 1989 року на Буковині вже діяли новітні громадські організації – Зелений Рух Буковини, товариство «Оберіг», товариство української мови, культурологічні товариства національних меншин Буковини. Ці громадські організації в першу чергу мали за мету вирішувати питання відповідно до основних напрямів своєї, в цілому, неполітичної діяльності. Проте найбільш серйозною, альтернативною до комуністичної ідеології політичною силою був Чернівецький осередок Української Гельсінської Спілки на чолі з Валерієм Кузьміним, діяльність якого підтримувала більшість політично небайдужих громадян.
Значні поступки Комуністичної партії щодо перегляду статті 6 Конституції СРСР, закону про державність української мови прийнятого у 1988 році Верховною радою УРСР та ін. вже не змогли зупинити загального національно-патріотичного піднесення. Чернівецька крайова організація Народного руху України об’єднала майже всі створені у 1988-1989 рр. новітні громадські організації Чернівецької області. Політичні гасла і певна твердість у запровадженні Декларації прав людини та відстоюванні права нації на самостійний розвиток, активістів обласної організації Української Гельсінської Спілки відвертали увагу компартійних органів, підрозділів комітету державної безпеки та міліції від рядових активістів Руху. Під таким політичним щитом активісти громадських організацій, а одночасно і Руху мали можливість здійснювати організаційну та ідеологічну роботу.
До складу обласної організації Руху спочатку входили також окремі члени комуністичної партії, але з часом їх у Русі не залишилося. Не бажаючи демократизуватися, компартійна ідеологія почала втрачати керівну і спрямовуючу роль, людей почали виключати, а частина і самі покидати ряди комуністів. Таким чином відбулося вимивання комуністів із Руху. Одночасно з цим Рух почали звинувачувати у всіх суспільних проблемах і безпорядках. І це також призводило до певної лівизни та радикалізації Руху.
Становлення Руху у Чернівецькій області відбувалося в складних умовах. Пригадується перша Чернівецька обласна конференція крайової організації Руху у кінці серпня 1989 року, що відбувалася на базі Чернівецького професійно-технічного навчального закладу №8 (директор А.Ковальов) за адресою: вул. Руська, 198, незважаючи на заборони компартійних структур. Приміщення, де відбувалася обласна конференція Руху, було оточене міліцією та підозрілими людьми у цивільному. У день проведення конференції Чернівці були ніби у стані надзвичайної ситуації – збільшена кількість правоохоронних працівників, як у формі так і у цивільному, що перебували у стані підвищеної готовності. На в’їздах до міста, поряд з міліцейськими підрозділами, знаходились у стані готовності військові БТРи. Все це сприймалося досить гнітюче.
На обласній конференції ж зібрались інтелігентні, творчі і небайдужі люди – організатори первинних осередків Руху: викладачі та науковці вищих навчальних та наукових центрів краю, активісти робітничого, селянського середовища, студенти та ін. Гостями були також і представники компартійно-господарського активу, деякі з них характеризувалися не толерантною поведінкою. Проте мудра і виважена роль головуючого, голови обласного осередку білоруського культурологічного товариства, доцента Чернівецького державного університету В.Кондратенка (нині покійний) спрямувала роботу конференції у конструктивне русло. В роботі конференції брав участь народний депутат СРСР, пізніше співавтор Декларації про державний суверенітет України, професор Леонтій Сандуляк, внук відомої буковинської письменниці О.Кобилянської професор Олег Панчук, професор Тарас Кияк та ін.
Войовнича, непримиренна позиція центрального керівництва комуністичної партії України, трансформовувалась обласним компартійним організаціям, змушувала активніше працювати їх ідеологічні, організаційні підрозділи та силові структури на місцях. І вони «діяли», інколи зводячи ситуацію до абсурду. У Чернівцях арештували на 10 діб Михайла Гориня, Володимира Старика. Особлива увага тодішньої владної машини у краї була до члена-кореспондента АН України, професора Корнія Товстюка (нині покійний), який фактично був тіньовим координатором всього націоналістичного руху на Буковині у радянський час. Про свій вихід із 50-літнього ОУНівського підпілля К.Товстюк заявив у 1989 році, виступаючи на одному із мітингів у Чернівцях. Це його, світового авторитета в сфері напівпровідникового матеріалознавства та фотоелектроніки, у 1986 році обласне компартійне начальство прагнуло звинуватити в отруєнні міста талієм, чим фактично приховували злочин військових, що призвів до алопеції чернівецьких дітей.
Труднощі, про які йдеться, з самого початку налаштували Рух на необхідність згуртування і гартуватися у боротьбі. До Руху в першу чергу йшли люди із високим рівнем національної свідомості, людських якостей, загостреним почуттям відповідальності за стан українського суспільства та краю. Посилена атака на Рух привертала увагу і активізувала інколи навіть байдужих, гуртуючи до рішучих дій.
Рухівські активісти відвідували трудові колективи, навчальні заклади краю. Додатковий тираж газети «Літературна Україна» з програмовими документами Руху був значною підмогою для предметної агітаційної роботи.
Важливим фактором розбудови Руху була поява самвидавської газети «Буковинський вісник» за редакцією Володимира Старика. Тиражувалася газета у м. Вільнюсі, на пожертви буковинців.
Переважно рухівці були активістами щодо зміни форм господарювання у краї, де люди ще пам’ятали про святе право приватної власності, заробленої тяжкою працею: активно зароджувався фермерський рух, кооперація, мале підприємництво та ін.
Важливим напрямом роботи активістів Руху була система освіти та культури області. Проводилася успішна робота з переконання батьків-українців не давати своїх дітей у класи з російською мовою навчання та виховання (наприклад школа №28) та ін.
Велику роботу проводили активісти Буковинського руху у процесі підготовки та проведення у вересні 1989 року Першого фестивалю української пісні «Червона рута». Тільки на період проведення Першого (Установчого) з’їзду 8-10 вересня змушені були відлучитися активісти-члени від підготовки фестивалю. Це мабуть про них, делегатів на з’їзд Руху від Чернівецької області, написала у той час республіканська газета «Правда Украины» у статті «Восемнадцать самозванцев». Але то була звична психологічна атака у дусі назв та змісту статтей того часу типу: «Необандеровский шабаш Яворивских молодчиков» та ін.
Вагомими результатами роботи буковинських рухівців після Установчого з’їзду Руху було: вперше масове підняття українських синьо-жовтих прапорів у Чернівцях під час фінальних виступів та урочистого завершення на чернівецькому стадіоні Першого фестивалю «Червона рута»; підготовка та проведення Акту злуки українських земель у січні 1990 року; підготовка та участь у виборах до місцевих рад навесні 1990 року та ін.
До Чернівецької обласної ради 1990-1994 рр. скликання було обрано близько 10% депутатів. Демократичний блок (в основі яких були рухівці) у Чернівецькій міській раді налічував 45 депутатів (із 110). Їх активна робота дала змогу прийняти ряд важливих рішень, у тому числі обрати головою Чернівецької міської ради представника Демократичного блоку.
Народна рада у Верховній раді України (1990-1994 рр.) і всі українські державотворчі починання в Україні мали значну підтримку, зокрема завдяки діяльності демократичних рухівських сил Буковини, що сприяли піднесенню патріотичного духу на благо української нації, українського народу і держави.
Василь Бойчук,
делегат Установчого з’їзду Народного руху України,
голова Демократичного блоку депутатів Чернівецької міської ради (1990-1994рр.), кандидат фіз.-мат. наук, магістр державного управління
peredplata
