НЕ ПОВТОРИТИ 1918 РІК!

Сто років тому  Україна вже була незалежною, але на неї насувалася біда, подолати яку українці не змогли. Дотепер історики дискутують: чому не зберегли незалежність наші предки, тоді як, наприклад, фіни її зберегли. Хоча їх значно менше, ніж українців, і ресурси Фінляндії неспівмірно менші, ніж України. Нині для нашої держави загроза така ж реальна, як і сто років тому, і виходить вона з тієї ж самої Москви. Тому мусимо врахувати негативний історичний досвід, щоб не повторити помилок минулого.

Чому українці програли Москві сто років тому?

Під час розпаду Російської імперії 1917 року українці не відразу проголосили повну незалежність власної держави. Багато людей ще вірило у можливість якоїсь “демократичної федерації” з Росією і боялися докорінно міняти звичний образ життя. Найгірше було те, що народ колись втратив свою політичну еліту, і в сприятливий момент для відновлення державності не було достатньо кадрів для цієї непростої справи. Сподіватися на корумпованих царських чиновників як на основу державного апарату України не доводилося – більшості з них все українське було чужим, а своє майбутнє вони бачили лише під владою Росії.

Не вистачало навіть елементарно грамотних людей – не те, що досвідчених управлінців. От і взялися будувати державу сільські вчителі, бухгалтери, журналісти, армійські прапорщики військового часу. У найкращому випадку вони мали деякий досвід громадської роботи, а дехто вже був членом однієї з політичних партій. Якраз партійці-соціалісти і очолили процес створення спочатку автономної, а потім і повністю незалежної держави. Керуючись ілюзіями і фантазіями замість знань і організаційних умінь, вони робили одну помилку за іншою, випускаючи пару у красиві слова і фрази, не підтверджені конкретними справами. А народ оцінює політиків не стільки за їхніми словами, скільки за своїм власним рівнем життя. Якщо живеться сьогодні краще, ніж вчора, то і політики при владі хороші.

А жилося простолюду тільки все гірше і гірше – країна була розорена у ході Першої світової війни, ще й під час революції почався процес переділу власності, різко поглибилися соціальні конфлікти. Цим скористалися більшовики, які обіцяли розгубленим і розчарованим людям “рай на землі”, і викривали бездарність багатьох українських політиків та їхнє хабарництво і злодійство. Коли червоні  полізли на українські землі, далеко не всі українці були готові взяти зброю в руки, щоб захиститися. Чужа пропаганда виявилася дієвою, вона повністю використала масове розчарування політиками, здатними лише на балачки.

Те, що червоним вдалося в Україні, не вдалося їм у Фінляндії. Велике Герцогство Фінляндське мало автономію у складі царської імперії, відтак була у фінів і власна політична еліта. Вона зуміла згуртувати народ на опір більшовикам, рішуче розгромила фінських червоногвардійців і жорстко розправилася з усіма, кого підозрювала у роботі на ворога. А в українців у цей час більшовики засідали у Центральній раді і піднімали заколоти в українському тилу, допомагаючи всяким Муравйовим захоплювати наші землі…

Перемагає та нація, яка здатна у критичні моменти згуртуватися і спільно рушити на ворога. На жаль, українці виявилися у 1918-1919 рр. нездатними до такого згуртування. Замість спільної боротьби зі страшним ворогом, вони билися один з одним за владу, у результаті втративши і владу, і державу, а чимало політично активних людей – і життя. Ті ж свідомі українці, хто вижив у буремні роки боротьби за свободу, потім у більшості своїй були виморені Голодомором, розстріляні НКВС, замордовані у таборах ГУЛАГу. Історичний досвід свідчить: якщо вчасно ворога не зупинити, він тебе знищить обов’язково!

 

Не повторювати помилок минулого!

Сучасну Україну будувала постсовєтська номенклатура, корумпована і бездарна. Вона викликає не менше ненависті в народі, ніж викликали сто років тому її попередники, що раптом ставали “з Іванів панами”. Добудувалися до того, що Москва вирішила повернути озлиднілу Україну під свою владу силою. Нині Росія вперше напала на українців під власним прапором, не криючись за казками про “відпускників”,  “добровольців” чи “повстанців Новоросії”. Захоплення наших кораблів у Керченській протоці після таранів та обстрілів з російського боку  є прямим актом агресії. Тому в Україні введено воєнний стан в областях, де існує небезпека подальшої російської агресії. А у всій державі розпочато підготовку до мобілізації, і Москва відчула, що фактору раптовості вона вже не має. Впродовж чотирьох років “гібридної війни”, яку Москва веде проти нас, в Україні постійно лунали вимоги негайно ввести воєнний стан. Проте як його ввели після відкритого акту російської агресії, чимало українців почало кричати, що цим “Порох хоче скасувати президентські вибори і встановити свою диктатуру”. Російська пропаганда давно використовувала цей жупел, а в Україні його підхопили різні сили.

Звичайно, Порошенко хоче зберегти владу, але скасувати президентські вибори йому не дадуть парламентські сили. Адже ми живемо у парламентсько-президентській республіці, і Верховна Рада не лише контролює дії президента, але і має механізм для блокування тих із них, що спрямовані на встановлення диктатури. Мало того, скасування президентських виборів в Україні відразу би зробило владу нинішнього президента нелегітимною, а це означає повну втрату Україною міжнародної підтримки. Негативні наслідки ж такої втрати не забарилися б – Росія отримала би привід кинути проти нас всю свою армію під приводом “захисту конституційного ладу від спроби встановлення фашистської диктатури”.

Одна з важливих причин втрати Україною своєї державності сто років тому полягала у відсутності справжніх союзників. Антанта боялася, що українські соціалісти об’єднаються з російськими більшовиками, тому підтримувала білогвардійців у їхніх спробах відновити “єдину неділиму”. Нині ми маємо міжнародну підтримку, цей досвід минулого врахований. Правда, не варто покладати на когось зайві надії – нас на ділі, а не на словах, будуть підтримувати лише ті, чиї інтереси співпадатимуть з нашими. Наприклад, Литва готова вже надавати всебічну допомогу, бо знає – захопивши Україну, росіяни негайно вдарять по ній.

Складніше ситуація з Польщею та Румунією. Для них загроза з боку Москви не менше, але у польському та румунському суспільствах розповсюджені шовіністичні настрої, прибічники яких хотіли би долучити до своїх держав чималі шматки української території. Російська агентура вміло грає на подібних настроях, що час від часу позначається на відносинах України з сусідніми державами. Для Києва найважливішою є підтримка США, але в американському керівництві не відчувається єдності в українському питанні. Трамп більше цікавиться Росією, ніж нами.

Багато українців розчаровані своїми іноземними партнерами, бо чують від них лише про “глибоку стурбованість”, але не бачать конкретної допомоги. Проте багатьох речей ми не бачимо, а вони є. Скажімо, ми вже отримали американські протитанкові ракети “Джавелін”, і відразу противник свої танки відвів подалі від лінії зіткнення. А після акту піратства, вчиненого росіянами у Керченській протоці, слід сподіватися на дуже серйозну реакцію зарубіжних країн: порушення міжнародного морського права у сучасному світі, як правило, безкарними не бувають. Одеса вже готується прийняти британську морську піхоту і військові кораблі, а велике американське авіаносне з’єднання у Середземному морі почало рух у напрямку Чорного моря. Світ реагує на російську загрозу, і в цьому принципова відмінність нашого часу від того, що було у минулому. Підтримку за рубежем ми маємо, тепер би згуртуватися всередині країні й поставити загальнонаціональні інтереси вище партійних чи особистих!

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.