Сорокатрирічна Тетяна Григорівна Романцова, жителька Макіївки Донецької області, мати трьох дітей, є біженкою разом з двома своїми 15-літніми доньками. Але на відміну від тих своїх земляків, які, покинувши власне житло, тікають від війни і смерті світ за очі,вона з самого початку знала, куди й до кого поїде.
ЇЇ мама вже 10 років проживає в селі Новоселиця Кельменецького району. Адміністрації однієї з макіївських лікарень, де вона працювала медсестрою,так і сказала:їду до мами за викликом, коли повернуся не знаю, а тому прошу розрахувати мене з роботи
25 травня була вже в Новоселиці. Найбільші проблеми, звісно, виникли з Валерією і Єлизаветою. Дівчата закінчили 9-й клас, на носі були екзамени, а їхній мамі пообіцяти, що все влаштують, у місцевій школі не могли.Бо на суто організаційні труднощі накладалися проблеми позашкільні – вимоги міністерські.Адже документи і замовлення свідоцтв на той час уже були відправлені до Києва.Розпачу не було, але тривога за майбутнє дітей не полишала.Вона навіть допускала варіант,що дівчата ще рік повчаться тут , 9-му класі, аби тільки потім скласти екзамени й отримати свідоцтво про освіту.Таке роїлося в голові, а в душі надіялася, що Господь все влаштує. І в Новоселиці та поза нею таки знайшлися добрі люди, які вважали і вважають, що немає жодних проблем, які не можна було б вирішити, якщо вони навіть зав\”язані на міністерствах і відомствах.Їй взялися допомогти місцева активістка Раїса Борисівна Савчук і член Народної ради Кельменецького району Ганна Іванівна Котик.Саме їх сприяння допомогло прискорити вирішення проблеми складання екзаменів обома дівчатами у Новоселиці, а там-, й отримання ними документів про освіту.
Зрештою все у Романцових склалося якнайкраще:доньки вже закінчують складати випускні екзамени, а мама влаштувалася на роботу у Кельменецьку райлікарню.За це вони щиро дякують усім добрим людям, які близько до серця прийняли їх турботи і тривоги, а найперше -відповідальним працівникам районних управлінь освіти й праці та соціального захисту, дирекції школи і вчителям Новоселицького НВК, адміністрації райлікарні.
Понад годину Тетяна Григорівна розповідала мені про події на Донбасі, ділилася враженнями про те, що там відбувається, які настрої панують у місцевих жителів.Вона вирішила у Макіївку не повертатися, хоч там і залишилися дорогі та рідні її серцю люди:син,сестра із сім\”єю, друзі й колеги, брати і сестри у Христі однієї з баптистських церков міста.Моя співбесідниця заявила,що повернеться до рідного міста лише за двох обставин; якщо на Донбасі зупинять війну і там далі буде Україна, а не Росія чи так звана Донецька народна республіка.Окремі її думки, згрупувавши тематично, подаю нижче.
Абсолютна анархія
Макіївка-це 400-тисячне місто неподалік Донецька.У самому місті війни нема. Ніхто не стріляє, не бомбить блокпости, не захоплює заручників. Але в ньому абсолютна анархія і це означає, що ти не знаєш,звідки тобі чекати небезпеки будь-якої наступної миті.Одного разу,наприклад, їхала через місто машина з озброєними бойовиками.Неподалік стояли люди, чекали транспорту. Ні з того ні з сього з машини відкрили стрільбу.Внаслідок стрілянини потерпіли двоє людей: малій дівчинці поранили ногу, а дорослій жінці вибили око. На все це мала би зреагувати міліція.Але її ніде не видно.Точніше, кажуть, що вона є, але цього ніхто не відчуває. Вона не реагує на заяви і звернення громадян, у черговій частині ніхто навіть трубку не знімає.У Макіївці все ніби відбувається за законами мирного часу:підприємства працюють,діти вчаться,дошкільні установи функціонують,але в повітрі пахне воєнною грозою, над містом висить зловісна тінь постійної тривоги.
Про \”бандерівців\” і \”фашистів\”
У Макіївці,скільки пам\”ятаю, усіх,котрі намагалися залишатися українцями, називали бандерівцями.Але колись у цьому слові не було злості чи ненависті. Тепер вони є.Тепер усі, хто був на Майдані чи якимось чином зв\”язаний з ним,- \”фашист\” і \”бандерівець\”, тобто ворог.Місцеві мешканці настільки сильно перебувають під впливом російської пропаганди, що не вірять жодним очевидним і неспростовним фактам чи аргументам. Так само, до речі, як і тому, що транслюють сюди українські телеканали.
Інколи ці \”бандерівці\” і \”фашисти\” ріжуть по живому: роблять ворогами братів і сестер,батьків і дітей.
Про бойовиків і владу
Політичну й суспільну ситуацію у Макіївці контролюютьбойовики, а не місцева влада. У місті відзначали не так давно День Перемоги 9 травня, у школах проводилися випускні вечори. Майже ніде не звучав гімн України.Якщо включиш -потім пошкодуєш. Або морду наб\”ють, або роботу втратиш і благонадійність.Або… Словом, живеш ніби у своїй країні, але наче в підпіллі.Дружина мого племінника,яка працює викладачем Донецького технічного університету(колишній політехнічний інститут), розповідала, як у приміщення вузу зайшли бойовики і почали мобілізацію студентів до так званого народного ополчення.Почувши про таке,хлопці тікали з університету через вікна. Ті самі бойовики оголосили в місті комендантську годину.Після 22.00 вийти на вулицю не маєш права.А вийдеш – будеш на себе потім нарікати.
Бажаючих воювати нема
Значна частина населення Макіївки підтримує сепаратистів й бойовиків, не визнає владу в Києві, але воювати за Донецьку народну республіку не хоче.Хто першим вступив у народне ополчення, там і залишився, якщо не вбили.Нових рекрутів не спостерігається, бо ніхто не хоче помирати за безглузді ідеї.Якось запитала знайомого лікаря, який працював у призовній комісії: \”Ну як там?\” -\”Батальйон собираем\”. А далі розповів,як до комісії звернувся \”один придурок\”:\”Запишіть мене в Українську Арміію\”.Цей лікар йому відповів:\”Здесь никто никуда никого не записывает\”.
Про референдум і ДНР
На щастя,тоді,коли проходив референдум, я перебувала на зміні, чергувала в лікарні.Але якби й не працювала, то на референдум не пішла б.За свідченнями знайомих активність під час голосування була досить високою.Дівчина,яка працювала в дільничній комісії, сказала, що з її селища на 12годину проголосували були 800 осіб.Я запитала:\”А проти були?\”\”Були,- відповіла,-14 голосів\”.Після референдуму вчителі говорили учням на уроках:\”Ми тепер уже не Україна, а ДНР,-Донецька народна республіка\”.Я ж продовжую уповати на Господа і надіюся,що там, де народилася і прожила все життя, буде таки Україна.
Василь Твердохліб
peredplata
