У суботу зранку помічаю на площі біля Руського мосту в Чернівцях дивну метушню – кілька людей вимірюють кроками відстань і розкладають по площі цеглини. З’ясовується, то недільні продавці на «блошиному» ринку завчасно займають собі місця. Тамтешні жителі кажуть, раніше такого не було, але нині, коли кількість охочих продавати свій крам збільшилась, люди займають вигідні місця заздалегідь.
І справді, у неділю вдосвіта до Руського мосту почали сходитись та з’їжджатись десятки торгашів із найрізноманітнішим крамом. Більшість прийшла торгувати старим та поношеним одягом, взуттям, іграшками, книгами, посудом. Та з-поміж іншого мотлоху мені вдалось знайти тут досить раритетні та цінні речі. Як-от старовинні порцелянові, олов’яні та бронзові статуетки, стару, але працюючу друкарську машинку, радянські фотоапарати, антикварні прикраси з бурштину та коралів, колекційні листівки ще післявоєнних часів та чимало іншого цікавого дріб’язку. Один чоловік навіть продавав цілу колекцію статуеток індуїстських богів, як налічувала більше 180 (!) екземплярів. Ще неподалік – розкладені книги: поруч з «Коротким біографічним нарисом» Леніна – «Московські вбивці Бандери перед судом» з присвятою до 50-річчя УПА.
Вочевидь, не від доброго життя люди виносять з дому останні речі, щоби вторгувати кілька гривень. У народі кажуть, «блошині» ринки завжди розростаються під час війни, голоду чи злиднів. Що ж нині коїться в Україні, якщо старенькі бабусі приносять на продаж навіть заштопані панталони?
Йду рядами й споглядаю увесь той пістрявий, почасти радянський крам. Аж бачу: жінка продає кілька сукенок. Ще тих, з добротного трикотажу. Три – у дрібних квіточках, ще одна колись була білою, а тепер трохи пожовкла. Фасон – нині якраз на піку моди. Запитую, в яку ціну ті сукні? Продавчиня каже, що рябенькі по 20, а білу віддасть за 15. І з додає:
— Хотіла на ганчірки пустити, та рука не піднялась. То мамина весільна сукня…
Після її слів на очі накочуються сльози. Таких продавців на недільному «блошиному» ринку в Чернівцях чимало. Але так само вистачає й тих, хто такий крам купує.
Звісно, постійними покупцями на таких ринках є колекціонери, котрі не упустять можливості придбати ще одну монету чи книгу до своєї колекції. Часто-густо тут можна побачити слюсарів та автомайстрів, які шукають на таких базарах рідкісні запчастини до старої техніки та автомобілів. Та є й ті, хто може собі дозволити купити тільки такі дешеві, поношені речі, переважно пенсіонери.
Аж раптом помічаю біля торгаша з посудом молоду пару. Андрій і Христина – молодята. Прийшли купити у нове житло тарілок і мисок. Кажуть, тут на ринку можна знайти якісніший посуд, аніж у магазинах. Та й дешевше обійдеться. Христина зізнається, хоче обставити вітальню в радянському стилі, а речі такого зразка найлегше знайти саме тут. Розповідає, що вже пригледіла собі світильник із ретро-абажуром.
Крамарі на «блошиному» ринку бідкаються, що біля вулиці Зеленої, де вони звикли розкладати свій крам, дуже мало місця. Декому доводиться торгувати на тротуарі вздовж дороги. А тому правоохоронці декілька разів уже робили таким продавцям зауваження. Дехто із продавців каже, що було б добре, якби міська рада виділила під такий стихійний ринок зручніше місце. Та «старожили» проти. Ті, хто приходить торгувати під Руський міст роками, кажуть, що це вже знакове місце в Чернівцях.
— Кожен знає, де у Чернівцях розташований «блошиний» ринок. Ми тут уже як історія, — каже продавець книг Микола. – Навіть якщо ринок офіційно кудись перенесуть, люди продовжуватимуть приходити саме сюди.
І справді, більшість місцевих торгашів приходять сюди не тільки для того, щоб продати крам. Для них недільний вихід на площу – вже своєрідний ритуал: тут можна обговорити останні новини, попліткувати і, звісно ж, розповісти про наболіле…
Діонісія КЕРНИЧНА
peredplata
