У Чернівцях у прес–клубі реформ відбулася цікава зустріч. З журналістами говорили ті, хто у 80-90–х роках минулого століття рвав імперські окови, якими була закута Україна більше 70 років.
Перед журналістами виступили професори Олег Панчук, Тарас Кияк і телефоном з Києва говорив Леонтій Сандуляк. Хоча й на початку зустрічі професор Кияк сказав, що жахлива нелюдська імперія СРСР винищила цвіт української нації, не дуже вірилося. Бо перед нами були кращі представники національної еліти. Це вони наприкінці 80–х років, ризикуючи всім, що мали, стали на прю з ненависним режимом. І перемогли.
– Ми були романтиками і фанатиками, – говорив професор Тарас Кияк. – На порозі Незалежності повстали . Ми ризикували всім: сім’ями, майбутнім, здоров’ям і життям. Але мусили йти.
– Хоча багато х то навіть тоді говорив, що не професорські це справи – політика, революція і барикади, – згадував професор Олег Панчук, – але ми чи не тоді саме розуміли, що у 1989 році настав критичний момент. Ми ставили перед собою питання і завдання: якщо не тепер, то коли? Якщо не я, то хто?
Ці поважні професори стали високим, чистим високоморальним взірцем для молодого покоління 80–х. Їхній приклад надихав на подвиги в ім’я України. Їхні імена навіки увійшли в історію Держави. Їхнім чином захоплювався увесь світ. Бо не було у їхніх діях особистої вигоди. То потім набилося всілякого шумовиння у могутні і чисті потоки Руху. Це шумовиння у корисних цілях використало святу ідею і працю мільйонів. Досі вони користуються незаслуженими благами України.
– Днями мені довелося почути несправедливі і гіркі слова з уст обласного очільника, – говорить Тасар Кияк. – Це з тих, хто використав ідею для свого добробуту. І досі ще використовує. Він сказав, що у Русі тих часів не було інтелекту. А це вже образа. Тільки від нас на перший з’їзд Руху делеговані третина професорів, доцентів, письменників та художників. Люди зі світовим іменем. Згадайте Корнія Товстюка, члена – кореспондента НАНУ. Хіба це не інтелект? Так, ми не могли пристосуватися до влади ні тоді, ні тепер. А нам цього й не потрібно було. Але те, що говорять пристосуванці, зобов’язує нас протестувати. Мені шкода, що цю репліку від обласного очільника слухали два нардепи, колишній і нинішній, і промовчали. Напевне, також подібно мислять. Бо також добре пристосувалися.
Професор Панчук з болем говорив про незахищеність і вразливість української еліти.
– Українську еліту радянських часів або перекуповували і переманювали до Москви, або змушували до еміграції за кордон, – говорив Олег Епідельфорович. – Хто не вибирав жодного варіанту, був етапований до Сибіру чи фізично знищений. Для оновлення еліт потрібно як мінімум 50 років.
Професор Кияк вважає, що нам треба ще не менше 15 років для того, аби Україна як незалежна держава стала незворотнім явищем. Бо всяке ще може статися.
– Маємо надію на молодь, – говорив Тарас Романович. – Мені доводилося читати лекції у різних університетах та містах України. Я бачу, як росте могутня українська національна еліта. Вона збереже Україну. На неї спрямовані наші помисли і сподівання. Вони ніколи не віддадуть свого голосу за кіло гречки, як двічі зробили у Києві за Черновецького.
У ході розмови з’ясувалося, що у роду Кияків ніколи не було розлучень, не було жодного пияка, злодія і комуніста. А Олег Панчук одного разу був у партії Рух, з якої вийшов у 1994 році через опортуністів. Він не був ні комуністом, ані комсомольцем. А ще на початках незалежності професори хотіли розкрити архіви КДБ. З цією метою до лав СБУ спробували відрядити свою людину – Володимира Жоріна, заступника голови Руху на Буковині. Спецслужби довго думали і нарешті згодилися. Та Жорін відмовився. І вірно вчинив. Бо архіви настільки засекречені навіть досі, що тоді йому б і не вдалося туди дістатися.
Тарас Кияк звернувся до всіх небайдужих людей із закликом не злитися на Україну, шанувати її незалежність. Бо вона не винна, що таку владу над собою має. А у день Незалежності всім треба вийти на святкування. Перед цим згадати тих людей, хто своєю звитяжною працею творив історію нової України, і нині їх уже нема серед нас. Треба відвідати їхні могили, пом’янути їх. Також підрихтувати та прибрати навколо національних пам’ятників, символічних обелісків, хрестів і т.п.
А насамкінець професор Кияк зачитав звернення тих, хто першим став на прю з ненависною імперією. І переміг.
Петро Кобевко
peredplata
