Скільки ми ще повинні втрачати наших хлопців, щоб політики у високих кабінетах у Києві зрозуміли, що поки не переможемо терористів, позиція Москви ніяк не зміниться?
Якась зебра у проведенні АТО. Не встигли зачистити Маріуполь, як збили наш літак з дніпропетровськими десантниками. Як казав вождь і вчитель товариш Сталін, на війні без втрат не буває. Йому легко було так говорити, людей він не шкодував, міста наказував брати до знаменних дат, не рахуючись ні з чим.
Але ми ж не слідуємо його заповітам. Начебто наша влада заявляє, що люди – перш за все. Так чому так бездарно ведеться АТО, чому ми несемо такі втрати там, де їх можна і треба уникнути?
Можна і потрібно, звичайно, шукати конкретного винуватця в тому, що літак з нашими військовими був збитий при посадці в аеропорту Луганська і 49 осіб загинули. В Україні оголошено траур. На борту було 40 десантників з 25-ї дніпропетровської повітряно-десантної бригади. Це вже позамежний рівень втрат у результаті диверсії бойовиків.
Схоже, що наші командири втратили пильність і проявили неприпустиму халатність. За даними Дмитра Тимчука з «Інформаційного опору», «впродовж останніх діб посадку в аеропорту здійснили три військово-транспортних літаки з силовиками». Вирішили, що якщо три рази пройшло, то так буде й далі. Про супротивника якось не подумали, а варто було б. Не треба вивчати серйозні військові науки, щоб зрозуміти просту істину. Бойовики не будуть спокійно спостерігати за тим, що на аеродром у Луганську прибуває підкріплення для проведення АТО. Значить, будуть готувати удар, і так само досить просто було припустити який. Не випадково їм з Росії підкидають зенітні кулемети і гармати, ракетні комплекси для боротьби з повітряними цілями. Літак при посадці малорухомий і важко керований. Такої миті він і являє собою легку ціль. Так само в Афганістані бойовики боролися з радянськими військами. Хто не вивчав це в академіях, нехай хоч художні фільми подивиться.
Як пише Тимчук, аеродром у Луганську перебуває облозі. Навколо вогневі точки бойовиків. Зрозуміло, вони не будуть спокійно спостерігати за активністю українських військових. Ось і перейшли від спостереження до дій. Друге питання. Чому не зачистили навколишню територію і тим самим не забезпечили хоча б зниження рівня небезпеки. Адже не один день аеродром в облозі. Якщо вирішили його використовувати, то потрібно серйозно підготуватися до цього. Про вогневі точки знали, потрібних заходів не вживали. Чому? Хто ухвалював такі вбивчі рішення. Нам потрібні живі герої, а не тільки пам\’ять про загиблих.
Тепер від справ військових перейдемо до політичних. Війна ж теж політика, тільки специфічна. Президент говорить про мирний план, веде перемовини в контактній групі і змістовно розмовляє з Путіним. І отримує відповідь. Досить чітку і жорстку.
Ми на догоду європейцям говоримо про мир, а нам у відповідь з Росії посилають бойовикам танки, БТР і установки залпового вогню «Град». З однієї з них обстріляли блокпост 93-ї механізованої бригади на в\’їзді у місто Добропілля Донецької області. Сайт «Цензор.нет» наводить слова командира розвідвзводу, який першим прибув на місце виявлення «Граду». «У кабіні виявлені предмети армійської амуніції російського виробництва. І головне – виявлені таблиці для стрільби з РСЗВ (ракетні системи залпового вогню. – Авт.), на яких вказано номер військової частини. Це ВЧ № 27777 – 18-та гвардійська мотострілецька бригада Російської Федерації. Місце дислокації – станиця Зелечуцька Чеченської республіки. Командир батареї – гвардії капітан Дмитро Афанасьєв». Або гвардії капітан припустився серйозного порушення з відповідними наслідками, або діяв за наказом. Установка РСЗВ навіть не ПЗРК, такі при всьому бажанні в автосалонах знайти неможливо. І як вона опинилася в Україні, а не у відповідній частині – дуже цікаве питання. Це до відома відповідних відомств у Берліні й Парижі. Такі установки не їздять таємними вузькими стежками без відома російських прикордонних та інших властей. І після цього в Москві нахабно заявляють про непричетність.
Так про що взагалі намагаються домовитися українські перемовники в контактній групі, якщо інша сторона домовлятися категорично не хоче. І скільки ще будуть чекати наші партнери в Європі та США, яких доказів агресії Росії проти України хочуть побачити. Путін явно показує посилену агресивність, демонстративно кидає виклик Заходу. Цікаво, скільки таке дипломатичне приниження будуть терпіти в Лондоні, Парижі та Берліні.
Немає про що говорити з агресором, якщо він нападає на нашу країну. Ніяких перемовин, поки не припиниться інфільтрація бойовиків і їхня матеріальна підтримка. Москва вже давно почала проти нас війну, і цей факт потрібно не просто констатувати, а перетворити на політичну дію. Зрештою, a la guerre comme a la guerre. Москва розуміє тільки мову сили. Поки не переможемо терористів, ніяк її позиція не зміниться. Скільки ми ще повинні втрачати наших хлопців, щоб політики у високих кабінетах у Києві зрозуміли цю просту і всім відому істину.
Абсолютно незрозуміла пауза, яку взяв Президент, щодо кадрових призначень. Вже навіть найбільшим оптимістам зрозуміло, що потрібне оголошення воєнного стану в Донбасі. Терміново потрібні кадрові рішення. Такий хід АТО, такі втрати просто нетерпимі. Дозволити їх собі наша країна не може.
Друге питання. Хто і коли відповість за всю ту плутанину, корупцію і просто бездарне командування АТО. У нас тепер є відповідальний за все в країні, Верховний Головнокомандувач. Нехай розповість і відповість на всі питання. Якщо це не зробити найближчим часом, то ситуація для багатьох політиків набуде незворотного характеру. І Президент – серед них.
Юрій Райхель, День
peredplata
